Розділ IV, глава 1-- 248
до державної служби, і знову невдачі переслідували його. А у 1821 р. Каразіна навіть заарештували і відправили до Шліссельбурзької фортеці за начебто причетність до заворушень у Семенівському полку, проте невдовзі його виправдали.
Тим не менше у 182 І р. він остаточно повернувся до Кручика, де й мешкав до кінця свого життя.
Ідейні процеси в Російській імперії в ту добу відзначалися різновекторністlО, зумовленою внутрішніми та зовнішніми чинниками. По-перше, наростали негативні тенденції в розвитку країни і передова суспільна думка почала активні пошуки засобів переломити ситуацію на краще. А по-друге, Росія все більше відставала за рівнем цивілізованості від провідних європейських держав і поступово втрачала раніше завойовані позиції на міжнародній арені. Оскільки причини і характер зарубіжного поступу знаходили пояснення в прогресивній думці Заходу, остання стала активно впливати на інтелектуальне життя Росії та стимулювати розумові зусилля їі громадськості.
Певним каталізатором вітчизняних ідейних процесів виступали й об ' єктивні можливості модернізації країни за європейськими взірцями. Можна навіть помітити деяку дивну закономірність: більшими реалістами виявилися консерватори( напр., Щербатов чи Каразін), в той час коли прогресивні мислителі( Радіщев чи Сперанський) сплачували велику данину утопізмові.
Не менш дивним, з точки зору європейця, був інший аспект російської специфіки. Західні уряди( Франції, Англії та ін.), якщо узагальнити їх політичну практику, самим суспільством змушувались рухатися вперед по висхідній, відшукуючи рівнодіючу лінію поведінки між консервативним і ліберальним полюсами громадської думки.
Російська ж імперія не мала суспільства західного типу, а отже, гі уряди будували політику на власний розсуд, інакше- за волею монарха, яка частіше за все залежала від корисливих чи честолюбних хитросплетінь при царському дворі. Російське суспільство, жорстко розмежоване за ієрархічним принципом на стани, являло собою складний конгломерат протилежних- до антагонізму- інтересів й устремлінь, і це при повній відсутності загальновизнаного механізму їх узгодження. Земські собори
ХУІІ ст., Уложенна комісія середини ХУІІІ ст. яскраво продемонстрували відсутність у російського суспільства спільної мови і спільної праці. Держава в Росії, писав Л. Сахаров, перетворилася, в силу об ' єктивних історичних причин, па « механізм саморегуляції суспільства » 58.
58 История России с на ' IШШ ХУІІІ до конца ХІХ века.- М.: АСТ, 1999. С. 6.