Розділ IV, глава 1--- 240
до влади- був « мандрівним філософом ». Його філософія визначалася просвітительським тлумаченням основ християнської етики. Саме моралі та духовності Сковорода надавав важливого значення, вважаючи їх найбільш дійовим перетворюючим засобом для суспільства, в якому правлять бал гноблення людини людиною, користолюбство, егоїзм, кривда, марнославство, зненависть тощо. Сковорода засуджував названі вади сучасної йому дійсності безвідносно до соціальної належності їх носіїв, але особливий осуд викликали у нього нерозбірливі представники пануючих верств, бо вони освіченіші, вони- у керма влади, а тому їх духовний склад на очах у всіх.
Незалежність від світу зла, непідпадіння під вплив його спокус і звад, на думку філософа, треба виборювати через боротьбу зі злом... Він вважав, що сили добра знаходяться в самій людині, дані їй від природи; їх треба відкрити, пізнати й привести в дію. Необхідно дати людям світло знань, навчити їх долати зло і вести спосіб життя, справді гідний людини4О. Звідси бере початок звернення Сковороди безпосередньо до серця й розуму окремої людини, що можна було досягти тільки під час особистого спілкування. Позбавлений ортодоксальними церковними колами можливості навчати і виховувати молодь, Сковорода перетворився на « мандрівного філософа » і повною мірою реалізував свій метод переконання слухачів.
Чи можливе щастя на цьому світі? Глибоко віруюча людина, Сковорода, вірогідно, вірив у « царство боже » на небесах( як, між іншим, і в пекло), постійно закликав своїх слухачів не забувати майбутньої неминучості відплати. Справжнім багатством він називав не матеріальні блага, а духовні надбання41. Але орієнтація на потойбічне як справжнє життя, як недосяжну на землі його іпостась зовсім не означає у Сковородипросвітителя, що потрібно зневажати усім земним. Філософ пристрасно закликав до духовного оздоровлення суспільства складної, перехідної доби.
Особливо слід наголосити на концепції Сковороди щодо самопізнання людини та « СРОДНЬІЙ труд », яка складала ядро його соціального світогляду. « Філософ учив, що справжнє щастя полягає у єдності самопізнання, істини і праці. Він підкреслював, що прагнення до творчої праці лежить у самій природі людини » 42. Людина зобов ' язана добре пізнати сама себе,
40 Шинкарук В., / ваньо І. Григорій Сковорода /І Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: У2т.-к.: Наукова ДУмка, 1973. Т. І. С. 18.
41 Там же. С. 61.
42 Поліщук Ф. М Григорій Сковорода.-К, 1978. С. 79.