Розділ IV, глава 1-- 239
Десницький розробив також свlИ варіант системи судочинства, що мала б публічний характер, добре підготовлених суддів, які керувалися б виключно нормами закону і яких не можна було б звільнити з посади до кінця життя, інститути адвокатури, присяжних. Майже всі ці пропозиції Десницького реалізувалися через століття, у реформах 1860- 70-х років.
Хоч Десницький і не наполягав на негайному скасуванні кріпацтва, та все ж вважав за потрібне регламентувати повинності, поставити перепони поміщицькій сваволі стосовно особи та власності селянина, засудив торгівлю кріпаками. Для розбору суперечок селян з поміщиками слід скликати сільський сход, який і вирішуватиме ці питання. В Росії( отже, і в Україні), писав Десницький, треба заборонити закріпачення вільних хліборобів.
Рідко звертають увагу на один з додатків до « Представлению) Десницького, де йшла мова про специфіку народів, що жили на території Росії, зокрема про запорожців. Він стверджував, що особливості їх традиційного способу життя, виконуваних у державі функцій вимагають своєрідних законів щодо регулювання соціально-економічних відносин: «... те наРОДЬІ, имев особливое основание, предлог и род жизни и будучи в отмеННЬІХ от прочих наших поддаННЬІХ обстоятельствах, долженствуют иметь особливое положение или права и преимущества в рассуждении лиц ». Однак, говорячи про « народи » стосовно до « некочующих » мешканців і « казацких войск », Десницький врешті-решт не визнав їх самостійними етнічними спільностями: «... хотя некочующие в области нашей находящиеся сообщества и казацкие войска именуются здесь для различия народами, однако они суть единственно на особом основании состоящие граждане, и все их количество составляет только часть российского народа ».
Як бачимо, в даному питанні Десницький зайняв іншу позицію у порівнянні, скажімо, з Г. Полетикою, але вона обумовлювалась просвітительською ідеологією, яка на перше місце ставила соціальний, а не національний фактор.
Специфічним представником українського просвітительства був гс. Сковорода( 1722- 1794), бо у його поглядах окремі просвітительські ідеї вигадливо переплетені з принципами християнської етики та елементами того, що пізніше назвуть « почвенничеством ». Він походив із бідної козацької родини Полтавщини, виріс серед трудового люду, з дитинства виявив здібності до гуманітарного знання. Сковорода навчався у Києво-Могилянській академії, працював викладачем Полтавського й Харківського колегіумів. Останні 25 років життя- через нелояльність