Розділ IV, глава 1-- 23 І
Довольно, НЬІНе твою правду принимаю, Верю всему, почитаю, храброй сознаю. Отсель и ЧИНЬІ твои равнять с мерой стану И от дружБЬІ стобою вечно не отстану. МЬІ будем в неразрьІВНОМ впредь согласии жить И обе в едином государстве верно служить. По ся ПОРЬІ понимала темно о тебе Благодарствую, что протолковала ТЬІ мне.
Отже, накази українським депутатам Уложенної комісії, які виборці адресували головним чином Катерині 11, оскільки активної роботи депутатів у комісії не передбачалося, розкривають автономістські прагнення всіх( крім селянства) станів. Щоправда, кожен стан мав власне уявлення про бажаний ступінь і характер автономії України у складі Російської імперії. Депутати мали намір лише наполягати на внесенні українського законодавства в новий законодавчий кодекс як окремого розділу і не брати участі в обговоренні суто російських проблем. Та іноді доводилось брати слово, якщо проекти законів торкалися прав українців. Але коли прибалтійські депутати поставили питання про свою автономію, українці гаряче їх підтримали. Урядові ж кола Росії мали протилежний погляд на місце прикордонних регіонів у державі, тому питання автономії на засіданнях Уложенної комісії не отримало ні продовження, ні- тим більше- якогось юридичного завершення.
Якщо консерватизм підсилювався автономістськими міркуваннями, то соціальний грунт просвітительства був досить обмеженим, оскільки, на переконання більшості українства, для поліпшення їхніх справ достатньо, аби вони самі стали повноправними господарями на власній землі. Просвітительство ж було запрограмоване на радикальне оновлення соціальної дійсності. І сталось так, що « Наказ » Уложенній комісії, написаний особисто Катериною 11 переважно за просвітительськими кліше, спрямовувався на уніфікацію соціальнополітичної системи Російської імперії. Очікуваний внаслідок законодавчої реформи « загальний добробут », таким чином, означав би для України відмову від автономії, від завойованих « прав, свобод и преимуществ ». Звідси насторожене ставлення до ідей, що приходили з імперської столиці.
Однак в освічених колах постійно зростала кількість мислителів, які почали розрізнювати просвітительські ідеї та їх, так би мовити, офіційне « виконання ». Поступово поняття « просвітительство » перестало бути антагоністичним стосовно поняття « автономія » і стало розглядатися як засіб