Вступ--- 22
У Росії та Україні в суспільній думці відмічається початкова стадія диференціації напрямів; із деякими застереженнями можна виділити консервативний( М. Щербатов, О. Безбородько, М. Репнін, М. Карамзін, Ф. Ростопчин, В. Каразін та ін.), буржуазно-реформаторський( М. Сперанський, М. Мордвинов, В. Стройновський, І. Тимковський, П. Кисельов і т. д.), просвітительський( О. Радищев, Г. Сковорода, С. Десницький, Я. Козельський, І. Пнін, В. Малиновський і т. д.) напрями, межі між якими ще не були чіткими та непроникливими, бо їх представники втілювали у своїх творах потреби та тенденції суспільного розвитку, а не політичні вимоги організованих соціальних сил.
Ідеології Просвітництва і Романтизму значно перекроїли суспільні погляди на соціальні відносини та призначення людини.
Життєво важливі потреби російської дійсності намагалися вирішити Катерина ІІ й Олександр І, що привернуло до них увагу прогресивних кіл, але надії не справдилися і в ХІХ ст., за словами М. Бердяєва, російська інтелігенція « ушла из государства..., ушла к вольностю) 17. Першим трагічним наслідком відчуження російського та українського суспільства від влади стало повстання декабристів у грудні 1825 р. У декабристському середовищі виникло Товариство з ' єднаних слов ' ян( 1823- 1825), яке планувало демократичні перетворення в слов ' янських країнах та об ' єднання їх у федеративній республіці.
На рубежі ХУІІІ- ХІХ ст. формування української нації яскраво виявило себе « Енеїдою » І. Котляревського та не менш знаменитою « Історією Русів ». У поєднанні із Товариством з ' єднаних слов ' ян вони свідчили про початок принципово нового етапу в українському суспільному русі.
У. Між минулим і майбутнім: напередодні буржуазних реформ
( 1830- 1850-ті рр.).
Після розгрому декабристського руху, розгрому, який фізично чи духовно заторкнув усе мисляче суспільство Російської імперії, настав певний антракт; він був використаний для того, щоб зрозуміти значення завданої поразки та відшукати нові форми й засоби боротьби за краще майбутнє. Протягом наступних десятиліть історики( К. Кавелін, М. Костомаров, С. Соловйов та ін.) розробили науково обrрунтовану концепцію вітчизняної історії, яка допомагала визначити тенденції й закономірності її минулої та сучасної ходи, а також можливі шляхи у прийдешнє. Публіцисти( Б. Бєлінський, О. Герцен, П. Чаадаєв,
17 Бердяев МА. Русская идея /І О России и русской философской КУЛЬ1уре.- М: Наука, 1990. С. 51.