Розділ IV, глава 1-- 226 так і урядових чиновників: «... фактично,- писав З. Когут,- усі скарги проти зверхників зникли з наказів. Тільки в Чернігівському та двох
Переяславських сотенних наказ ах говорилося про утиски з боку козацької старшини або шляхти... З чотирьох наказів( сотень Переяславського полку- А. Б.), щО не підпали під полковий контроль, два зачіпали проблему масової експропріації козацького майна великими землевласникамІО >. А в наказі козаків Стародубівеького полку, завдяки старшинським маніпуляціям, зникли « скарги про загарбання козацького майна старшиною та спроби примусити козаків виконувати селянські повинності » 18.
Можна, однак, на підставі тих наказів, які більш-менш зберегли саме козацькі прагнення, реконструювати загальну картину. Безумовно, у наказах козаків підтримувалась ідея автономного існування України, оскільки це створювало можливість для козаків захищати свої традиційні права, подібні до прав шляхетських: «... звільнення від податків, право на землеволодіння, різні торговельні привілеї, а рівно ж і однаковий обов ' язок- проходити військову службу ». В трьох наказах висувалася пропозиція відновити посаду гетьмана та колишню систему адміністративного управління. « Для багатьох козаків українська автономія означала теоретичну рівність зі шляхтою.
Ще одна козацька вимога- вільні вибори старшини- забезпечувала їм не тільки більший вплив у вирішенні військових справ та управлінні регіонами, але й відкрила б також шлях до більшої соціальної мобільності » 19.
Козацькі делегати, готуючи накази своїм депутатам, виступали за право на купівлю і продаж землі, за свободу торгівлі для козаків, за право на виробництво і продаж алкоголю, заборону використовувати козаків на громадських роботах, розміщувати війська на постій у козацьких домівках тощо.
У цій групі наказів простежується бажання козаків будь-що захистити свій полупривілейований статус і протистояти об ' єктивній тенденції перетворення козацтва, яке все більше втрачало значення військового формування, на верству державних селян. Саме у козаках шляхта, що перетворювалась на пануючий замкнутий стан, вбачала потенційно залежний від себе прошарок.
Тобто козацтво, як і шляхта, стояло на консервативних, феодальних позиціях, прагнучи здобути привілейоване становище відносно інших станів- селянства та міщанства.
18 Когуm З. Російський централізм... с. 129-130.
19 Там же. С. 131- 132.