Розділ IV, глава 1-- 222 далеко человеческое счастье и довольствие может на сей земле простираться; для того, даБы лучше нам узнать бьІЛО можно НУЖДЬІ И чувствительныe недостатки нашего народа, повелеваем МЬІ прислать из нашего Сената и Синода, из трех первЬІХ и из всех прочих как коллегий, так и канцелярий, коим от Сената особо предписано будет, кроме губернских и воеводских, также изо всех уездов и городов нашей империи в первосто
ЛИЧНЬІЙ наш город Москву депутатов, полгода после дня обнародования в каждом месте сего манифеста. выравB каждое место депутатов, дать им от себя наставление и уполномочия... » I I.
Нечуваними були не тільки слова маніфесту, але й задум проведення своєрідної « законодавчої асамблеї », члени якої не призначались урядом, як раніше, а обиралися різними станами, набували статусу депутатів, отримували від своїх виборців накази, куди заносились злободенні питання та пропозиції стосовно їх вирішення. Депутати наділялися також раніше не баченими привілеями: звільнялися на все життя від смертної кари, тортур, тілесного покарання, конфіскації майна, одержували депутатську недоторканість( без дозволу « височайшої » влади не могли бути заарештованими і відданими під суд). Депутатам призначалося казенне утримання: дворянам- 400 руб., міщанам- 122 руб., іншим- 37 руб., а також спеціальні нагрудні знаки, « КОТОРЬІе во всю жизнь ИХ им остаются ».
Готуючи документи про скликання комісії, Катерина ІІ замислилась над питанням про те, чи слід залучати до ті роботи представників національних окраїн( передусім Прибалтики та України), а якщо залучати, то з якою метою. У перших проектах маніфесту « автономні райони зовсім не згадувалися. У третьому маніфесті Гетьманщині, Лівонії та Естляндії пропонувався вибір: або їм відводилася певна квота на представництво, або ж за ними зберігалося право на затримання місцевих законів доти, доки вони самі не подадуть прохання про прийняття майбутнього імперського кодексу. Навіть після заперечень одного з членів підготовчого комітету Катерина надала право вибору порубіжним землям, але обмежила термін дії регіональних законів десятьма роками. В заключному маніфесті вже нічого не говорилося про спеціальний статус автономних регіонів і малося на увазі, що комісія буде представлена всіма регіонами імперії, включаючи пограничні землі » 12.
Вагання імператриці стосовно автономних регіонів однозначно пояснити не просто. З одного боку, вона, безперечно, поділяла пануюче
II Полное собрание законов Российской империи: В 45 т.- СПб., 1830. Т. 17. N2 12801.
12 Когут 3. Російський ЦСlпралізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760- 1830.- к.: Основи, 1996. С. 114-1 15.