Розділ IV--- 217
Ця обставина ускладнює задачу з ' ясування національної належності тих чи інших думок, висловлених мислителями ХУІІІ ст. Часто вони входили до одних і тих же товариств, об ' єднань, гуртків або масонських лож. Знаючи про українське походження деяких мислителів( с. Десницький,
я. Козельський, о. Безбородько, В. Кочубей, В. Малиновський, М. Новосильцев та ін.), ми можемо верифікувати національні корені
їх позицій в певних дискусійних питаннях, хоч ці діячі й знаходились на службі в російських урядових( адміністративних) структурах, закладах науки, освіти, культури тощо, а отже, змушені були коригувати власні погляди на актуальні питання дійсності, зважаючи на точку зору імператорського двору.
Однак постійні порушення автономних прав України, а під кінець ХУІІІ ст. фактичне скасування їх, перетворення українських територій на рядові імперські губернії призвело до значного посилення асиміляційних процесів. Та на противагу такій політиці Петербурга українська громадськість активізувала свої зусилля на якомога відчутніше збе- · реження своєї національної самобутності. Досить назвати діяльність
г. Полетики, депутатів Уложенної комісії, творчість г. Сковороди, І. Котляревського, « Історію Русів », закордонну місію В. Капніста, декабристське « Товариство з ' єднаних слов ' ян » і т. п. Відстоювання « прав і свобод » народу надихалося саме Просвітництвом.
Безпосередньо в російських регіонах імперії просвітительські ідеї сприяли глибшому осмисленню процесу розкладу феодальнокріпосницької системи, архаїчних сторін всього соціально-політичного ладу взагалі. Водночас потреба модернізації натикалася на недостатню зріл ість буржуазного укладу та відсутність організованого(< третього стану ». Тому урядові кола, фіксуючи загрозливе фінансово-економічне відставання Росії від передових країн, змушені перебирати на себе місію розширення сфери застосування товарно-грошових відносин, заснування фабрик, заводів, розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі, міської культури, зміцнення соціальних позицій підприємців, сприяння накопиченню капіталів тощо. Це забезпечувало поступове збільшення податкових надходжень до казни, внутрішнього валового продукту і Т. Д. Але самодержавство, як показала історія, за самою своєю суттю не могло відступити від політики, спрямованої на першочерговий захист інтересів феодальних станів, перш за все дворянства. Російська специфіка абсолютизму
( на відміну від Європи) полягала не у зрівноваженні вигід пануючого дворянства та фінансово могутнього, але політично безправного, « третього стану », а у використанні результатів розвитку фінансового і промислового сектору економіки в інтересах зміцнення підвалин феодально-