Розділ ІІІ, гл ава 2--- 197
Таким чином, у другій половині ХУІІ ст. в російській суспільНlИ думці вималювались два напрямки: 1) захисники старовини, традиційних форм життя, « древлего благочестия »( патріарх Нікон, Неронов, Аввакум, Морозова, Урусова та ін.); 2) прибічники і пропагандисти програм модернізації Росії за європейським взірцем( Ф. Ртищев, О. Ордин Нащокін, г. Котошихін, В. Голіцин та ін.).
Перший напрямок, консервативний, був у той час пануючим; О. С. Лаппо-Данилевський справедливо писав, що « ставлення російських людей до нової культури довгий час визначалося з... віросповідноправославної точки зору, яка у них, значно довше ніж на Заході, зберігала повну силу як загальновизнане мірило цінності людського знання » 51.
Проте в громадській свідомості поступово торувала собі шлях протилежна концепція, що базувалася на переосмисленні сутності земного життя людини. Згідно з нею, людське суспільство вже на цьому світі повинно було не втішатися своїми стражданнями як начебто єдиним засобом досягнення потойбічного блаженства, а продемонструвати здатність глибоко усвідомити всю благодатні сть заповітів Ісуса Христа і навчитися в повсякденному житті керуватися нормами християнської етики. Саме у такий спосіб можна дійсно спокутувати первородний гріх.
У Західній Європі після тривалих і запеклих дискусій та боротьби Ватикан пішов назустріч прагненням пастви і погодився на певну реабілітацію земного буття. В Московській державі церква не бажала визнавати це, але після підкорення світській владі змушена була змиритися та відмовитися від аскетично-містичної концепції. Багато рядових священиків стали інтегруватися в навколишню дійсність, заражаючись притаманними ЇЙ корисливими міркуваннями. Святительська ж місія, місія духовного оздоровлення суспільства відходила на другий план, а церква внаслідок цього втрачала контроль над розвитком суспільних процесів, контроль, який належить лише церкві і не може бути ніким запереченим,- моральний контроль.
Показово, що якраз такої церкви потребувала суперечлива дійсність другої половини ХУІІ СТ., тому мислителі, які розробляли проблему європеїзації Росії, привертали увагу співгромадян до духовної складової соціальних стосунків. Проте ця тема звучала досить глухо, переміщуючись до сектору художньої творчості.
Консервативний напрямок суспільної думки, в його ортодоксальному варіанті, реалізувався здебільшого в поглядах розкольників-старообрядців.
51 Лаnnо-Данuлевскuu А. с. История русской общественной МЬІСЛИ и культурЬІ ХУІІ- ХУІІІ ВВ.-М.: Наука, 1990. С. 18.