Нариси з історії громадської свідомості Narysy_z_istorii_hromadskoi_svidomosti_suspilna_du | Seite 186

Розділ І І І , глава 2
--
1 85
землеволодіння, духовні особи за злочини загального (не рел ігійного) ха­
рактеру підлягали світським судовим установам, найважливіші питання
церковного життя вирішувались царем тощо. Патріарх намагався всіляко
протидіяти цьому наступу на суверенні права патріарха і с подівався повер­
нутися до традиційних в ідносин із світською владою . Створений в роки
патріаршества Нікона « Служебник» ( 1 65 5 р . ) проголошував існування
двох рівнозначних влад, царя і патріарха (<<благоче стивая и богомудрая
двоицю> ). Але Н і кон, безумовно, ставив патріарха дещо в ище за царя, хоч
п ідкреслював співробітництво обох « гілок влади» : цар підтримує церк­
ву, а патріарх опікується достоїнством царя . У «Служебнику» ч итаємо
похвалу Олексію М ихайловичу за те, що він начебто приймає р ішення
лише після порад Н і кона.
Я к не опирався Н і кон зламанню крихкої рівноваги між світською
державою і церквою, однак « царство» явно брало гору. В постанові
Московського церковного собору 1 660 р. щодо позбавлення Нікона
сану патр іарха (але собор не досяг поставленої мети) « с вященству»
в ідводилася одна і ч ітко окреслена роль - м олитися за людей , очищати їх
душ і заради потойбічного спасіння. « Царству» ж належала уся повнота
влади, в тому числі і в справах церковного управління . Текст постанови
виправляв сам Олекс і й М ихайлович, оскільки документу надавалось
в ідпов ідальне ідеологічне з начення . В дус і даної постанови в исловився
й в ідомий церковний діяч ХУІІ ст. Є. СлавинецькиЙ .
Активним захисником абсолютизму був « єретик з єретиків», людина
з репутацією авантюриста, позбавлена єрусалимським патріархам
м итрополитської посади, П аїс і й Лигарід. Рахунок морально вразливим
симпатіям російського самодержавства в ідкривався, мабуть, цим союзом
царя та авантюриста. Олексі й Михайлович і стину та віру приніс у жертву
пристосуванству, хоч і талановито виконаному. В «Посланн і Нікону»
( 1 662) Паїсій Лигарід стверджував : «Не благо многогосподствие, един
го сподин да будет царь», а потому « изрядное свойство царя . . . судити лю­
дей, и не судитися от ИНЬІх»34. Це , насправді, крайній вираз необмеженої
влади монарха: в і н нікому не підсудний у своїх вчинках. Лигарід крити­
кував Нікона за нам ір привласнити титул великого государя й поставити
себе нарівні з царем; на думку в игнаного м итрополита, цар - вершитель
всіх державних, світських і церковних, справ . В і н має право скликати
церковн і собори, в іддавати до суду священиків, розпоряджатися церков­
ним майном .
34
Елеонская А . с. Ру сская лублицистика
...
С. 40.