Розділ ІІІ. глава 2--- 180 в ХУІІ ст. єрусалимський( Паісій) та константинопольський( Афанасій) патріархи, назаретський митрополит Гавріїл, а ченці на Афоні взагалі спалили московські церковні книги як єретичні. Головні відмінності були такими: І) покладання « крестного знамения » двома, а не трьома « перстами »; 2) виголошення « аллилуя » два, а не три рази; 3) ходили при обрученні навколо аналоя, а при хрещенні- купелі « по-солонь »( по ходу сонця), а не навпаки; 4) писали « Исус » замість « Иисус »; 5) служили літургію на 7-ми, а не на 5-ти просфорах, тощо.
З середини ХУІ ст. Москва неодноразово робила спроби очищення церковних книг, та вони завершувались невдачею, бо хибною була сама методика цієї роботи. Як правило, порівнювались різні за часом створення книги вітчизняного походження і не залучалися грецькі( візантійські) зразки, які в Х ст. були покладені в основу перших давньоруських варіантів.
Нікон rрунтовніше та кваліфікованіше підійшов до справи. Поперше, він зібрав у закордонних православних центрах декілька сотень богослужебних книг, які виконували відповідальну роль довідників, а по-друге- запросив грецьких та українських( Єпифаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Діонісій з Афону і т. д.) вчених і фахівців, щоб якомога бездоганніше провести виправлення російських церковних книг.
Розуміючи надзвичайну важливість та дратівні сть для простого люду затіяної реформи, Нікон скликав декілька соборів( 1654- 1656), де заручився офіційною підтримкою ієрархів. Робота « справщиков » закипіла, чутки про неї поповзли містами і селами, збуджуючи глухе ремство. Навіть колишні колеги Микити Мінова по гуртку друзів « древлего благочестия » Іван НеРОІІОВ, Аввакум Петров та ін. засудили реформу, яку задумав і готував патріарх Нікон, і подали царю чолобитну. Гострий на язик Аввакум казав: « Задумалися, сошедшися между собою: видим, яко зима хочет БЬІТИ, сердце озябло и ноги задрожалю).
Супротивники майбутньої реформи протестували проти будь-яких змін. Як писав о. Кизеветгер, « в глазах стародумов того времени буква писания и обряд цеРКОВНЬІЙ составляли самую сущность религии именно букве и обряду ПРИПИСЬІВалась таинственная, божественная сила, управляющая судьбою человека. Обсуждая вопрос, как следует говорить в Символе верЬІ: « рожденна не сотворенна » или « рожденна, а не сотворенна », с частицей « ю) или без нее,- ревнители благочестия говорили: