Розділ ІІІ, глава 2--- 179
Микита мав очевидні здібності, рано навчився читати, а щоб зрозуміти усю глибину божественного письма, подався в монастир. Проте рідня витребувала його звідти, змусила оженитися. На 20-му році життя Микита Мінов став священиком, через деякий час його запросили до Москви, але там талановитий священик пробув недовго. Приголомшений звісткою про смерть своїх дітей одного за одним, Микита Мінов поїхав аж до Білого моря, прийняв постриг В Анзерському скиті під іменем Нікон, потім став ігуменом Кожеозерської пустині( 1642- 1646), У цій якості побував у молодого царя Олексія Михайловича. Царю дуже сподобався кожеозерський ігумен і він попросив патріарха Йосифа висвятити його у сан архімандрита Новоспаського монастиря в Москві, де знаходилась родова усипальниця Романових. Цар і Нікон почали часто бачитися та бесідувати, архімандрит нерідко користувався цим аби « печаловаться » царю про усіх ображених та постраждалих, чим здобув у Москві чималий авторитет. у 1648 р. помер новгородський митрополит Афанасій і Нікон обійняв це почесне в церковній ієрархії місце. Вже тут Нікон заходився дещо змінювати в процедурі богослужіння, зокрема, замінив « многогласие » на « раздельноречное пение », що зробило богослужіння більш зрозумілим прихожанам. Нікон також запропонував Олексію Михайловичу перенести мощі митрополита Филиппа( Количова), який трагічно загинув за правління Івана ІУ, із Соловецького монастиря до Москви. Згода була отримана і Нікон відбув на північ.
В цей час скінчив свій земний шлях патріарх Йосиф( 1652) і на звільнену посаду вирішили обрати Нікона. Той почав відмовлятися і погодився лише тоді, коли цар, бояри та освячений собор дали клятву, що вони зберігатимуть « евангельские ХРИСТОВЬІ догматЬІ и правила СВ. апостолов и СВ. отец, и благочеСТИВЬІХ царей законь!» і слухатимуться його в усьому « яко начальника и пастыяя и отца краснеЙшаго » 28. 25 липня 1652 р. Нікон був поставлений московським патріархом.
Після свого обрання Нікон енергійно узявся за підготовку церковної реформи, необхідність якої усвідомив задовго до свого патріаршества. Справа в тому, що рукописний спосіб розмноження та поширення богослужебноїлітератури закілька століть призвів до накопичення чималої кількості помилок, перекручень, описок тощо, а це обернулося значними текстовими й обрядовими змінами в різних аспектах богослужіння, що межували з єрессю. Незадовільний стан в російській церкві відзначали
28 Цит. за: Платонов С. Ф. Лекции по русской истории. 8-е изд.- СПб.: Сснатская типография, 1913. С. 373.