Розділ ІІІ. глава 2--- 178 а звідси- утопічність програм удосконалення суспільної атмосфери, покладання надій на освіченого монарха як гаранта і водночас провідника очікуваних перетворень.
Центральними темами в суспільній думці другої половини ХУІІ ст. залишалися, на перший погляд, ті ж самі, що й у попередній час. Однак
уважний погляд відзначить й поважні зрушення. Так, традиційний заклик до морального самовдосконалення на основі християнських заповітів широко представлений в релігійній і світській літературі, але функціонально він спрямований не стільки на досягнення царства небесного( про це, безперечно, не забували), скільки на поліпшення царства земного. Не менш укорінений звичай апелювання до царя з приводу якихось суспільних хиб став доповнюватись конкретними пропозиціями стосовно їх виправлення. Зросла довіра до мирського знання, людського розуму, світської освіти, культури, науки.
Та все ж здобутки світського пізнання мислителі того часу намагалися втиснути у прокрустове ложе провіденціального світогляду. Як, наприклад, богобоязкий Р. Декарт об ' єктивно утверджував суверенітет мислячого суб ' єкта і водночас доводив недосконалість людини, П нерозривний зв ' язок з Богом як « еталоном абсолютної, не досяжної для людини в принципі досконалості » 27.
Однією з найважливіших суспільних проблем другої половини ХУІІ ст. став розкол у православній церкві, внаслідок якого значна частина віруючих покинула офіційні храми і поступово заснувала альтернативну церкву. Розкольники, або старообрядці, по суті, перетворилися на консервативно-опозиційну силу на довгі
2-3 століття як до пануючої церкви і держави, так і до тієї частини суспільства, що сповідувала інші релігійні та життєві цінності. Розкол, наче тектонічний розрив, пройшов через усі соціальні стани( від боярства до селянства) і відчутно загальмував внутрішньостанову самоорганізацію, структуризацію суспільства та його довіру до влади.
Причини розколу крилися у церковній реформі патріарха Нікона та особливо у методах їх проведення у життя. Нікон( у миру Микита Мі нов) походив з нижегородських селян. Він народився в 1605 р., мати невдовзі померла, батько оженився вдруге, а мачуха виявилась лихої вдачі, тому Микиті довелось багато чого витерпіти і це відбилося на його характері.
27 Французское Просвещение и революция.- М.: Наука, 1989. с. 3-4.