Розділ ІІІ, глава 1.-- 160
відмовився від такого наміру. Прибічником незалежності України був П. Дорошенко, але, не сподіваючись на успіх, безплідно намагався здобути якомога більшу державну самостійність за підтримки Оттоманської імперії.
Іншу тактику обрали Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа: формально погоджуючись з умовами договору на підданство, вони вирішили поступово, не дуже помітно для чужих очей, будувати все більш самостійну козацьку державу. « В і.l! еалі ж,- підкреслював В. Шевчук,- І. Мазепа мав незалежну українську державу ». Однак проекти Виговського, Мазепи та інших гетьманів на здобуття незалежності зазнали краху, причини чого В. Шевчук майже не аналізує, обмежившись посиланнями на злу волю сусідів.
Коли читаєш Гадяцьку угоду, звертаєш передусім увагу ось на який момент. Хоч, за словами В. Шевчука, складали документ Виговський і Немирич, але- на це В. Шевчук не звернув уваги- писали його польські комісари від імені свого короля та сейму. Вони начебто не домовлялись з протилежною стороною на переговорах, а щось дарували « гетьману і Запорозькому війську » на їх « покірне прохання », за лексикою угоди.
Основний зміст цієї угоди, підписаної 16 вересня 1658 р. з польської сторони комісарами С. К. Беневським і Л. К. Євлашевським, а з української- гетьманом І. Виговським, такий: утворюється Велике Руське князівство з такими ж правами і свободами, як Польща та Литва в об ' єднаній Речі Посполитій; скасовувалася унія на українських землях, а православна церква та її духовенство одержать таке ж становище, як католицька церква; « пустити в непам ' ять » усі кривди, образи, збитки тощо часів війни; українські і польські шляхтичі повернуть свої маєтки, втрачені в роки війни( що означало повернення польських землевласників в Україну, а українських селян у залежність від них); православні міщани здобудуть в українських містах однакові права з міщанами-католиками; дозволялось православним завести академії, інші навчальні заклади, друкарні тощо.
Водночас Гадяцька угода мала деякі обмеження прерогатив гетьмана та української старшини: козаки обирали лише 4-х кандидатів на вакантну посаду гетьмана, а затверджував одного з них польський король; заборонялися вільні зовнішньополітичні зносини гетьмана та його урядовців. Дещо насторожувала теза про бажання поляків досягти статус-кво, становища до 1648 р.: « Уся Річ Посполита народу польського і Великого князівства Литовського і Руського хай буде відновлена так, як була перед війною...»; а також висновок щодо того, що Польща- то рідна батьківщина українців: «... вельможний гетьман із Запорозьким військом