Розділ ІІІ, глава 1-- 158
люд » не підтримував польську або турецьку орієнтації, схиляючись до поєднання з Москвою.
Аналіз цих трьох груп інтересів привів Н. Яковенко до такого висновку: « У час, коли смерть вибила кермо з владної руки козацького вождя, Україну зусібіч оточували вороги П незалежності. Ще більша, однак, небезпека- НЕЗГОДА- зачаїлася всередині, а хитроумний гетьман, плетучи далекосяжні дипломатичні комбінації, мимоволі сам зміцнював їі фундамент, бо кожен з його дипломатичних ходів зрештою переріс у братовбивчу війну між прихильниками полярних зовнішньополітичних орієнтаціЙ » 6.
На основі другої, новошляхетської, групи сформувався окремий напрям суспільнополітичної думки, найбільш виразно продемонстрований гетьманом І. Виговським у 1658 р.( а пізніше- П. Орликом та І. Мазепою). Незадоволення політикою Москви щодо України, переконання, що надії на православного протектора не виправдались, змусили правлячі кола на чолі з гетьманом круто змінити політичний курс. Козацька старшина і шляхта, виховані в умовах « шляхетської республіки » і певних громадянських свобод, не могли змиритися з самодержавством та політичною системою Росії. Нарікання чулися і з боку українського православного духовенства.
Наступником Богдана Хмельницького( він помер у 1657 р.), за його та загальним бажанням, Козацька рада обрала його сина Юрія, однак невдовзі
той відмовився, пославшись на складність ситуації та бажання закінчити освіту. Тому восени 1657 р. гетьманом обирають найближчого соратника небіжчика Івана Виговського, а вже через рік з його ініціативи в Гадячі на півночі Полтавщини відбулося підписання з польськими представниками угоди про об ' єднання України(<< Великого князівства Руського »), Польщі та Литви у федеративну державу з повним рівноправ ' ям сторін. З літератури відомо, зокрема, що одним з польських учасників був відомий громадський діяч Казимир Беневський, а з української- не менш відомий Юрій Немирич. Останній був автором « Розвідки про Московитську війну »( 1650-ті рр.), де здійснено порівняльний аналіз політичного устрою Речі Посполитої та Московського царства на користь, звісно, першої.
6 Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУІІІ столітгя.- К: r енеза, 1997. С. 206-209; її ж. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України: Видання друге, перероблене та розширене.- К: Критика, 2005. С. 360-365, 369.