Нариси з історії громадської свідомості Narysy_z_istorii_hromadskoi_svidomosti_suspilna_du | Página 157

Розділ ІІІ, глава 1--- 156 громадської ініціативності та підприємливості, і вони не забарилися вийти на публічну арену: з ' явилася ціла « література проектів », автори яких висловили чимало конкретних думок щодо покращання різноманітних справ. Ці думки мали іноді неабияку цінність, а тому Петро І з пером у руках уважно їх вивчав. Шкода, що йому не випало познайомитися з найбільшим проектом- « Книгой о скудости и богатстве » І. Посошкова.
Безумовно цікаві рекомендації містилися в працях видатних діячів другої чверті- середини ХУІІІ ст. В. Татіщева і М. Ломон о сова.
Секуляризація освіти, науки, культури, багатьох сфер громадського життя- ще одна знаменна подія даного періоду, що відчутно розширила предметні рамки суспільної думки.
Гл ава 1. Суспіл ьна думка України періоду Гетьманщини
@ Нова польська перспектива @ Літописні версії важкого шляху України @ П. Орлик та ідея самостійності @ Феофан Прокопович і реформи в Росії

П ереяславська рада 1654 р.- якби не оцінювати її результати ­ стала переламною віхою в українській історії на 337 років.

Ув ійшовши до складу Московського царства, українське суспільство опинилося в принципово іншій соціальній атмосфері, і йому потрібен був час для того, щоб знайти там своє місце, розібратися у наявних можливостях. Цей процес надзвичайно ускладнювався, по-перше, умовами приєднання до Росії, суттєво зміненими російськими урядовцями порівняно із сподіваннями Б. Хмельницького, а по-друге- наявністю в його оточенні дуже різних поглядів на мету визвольної війни і перспективи майбутнього розвитку батьківщини.
Н. Яковенко вдало сформулювала цю різнорідність позицій української верхівки напередодні Руїни. Серед вітчизняної правлячої верстви вона виділила за інтересами три групи:
- стара реєстрова старшина війська Запорозького довоєнних часів, до якої належав і Богдан Хмельницький; її представники, « відчуваючи гостру особисту антипатію до ляхів, водночас цілком помірковано сприймали переговори й мирні поступки, ставлячись до них як до колізій, неминучих у всякій війні. Це й не дивно: з погляду козацької традиції,