Розділ 111--- 154 сповільнюючи темпи свого розвитку порівняно з європейськими країнами. Симптоматично, що один з російських імператорів- здається, Олександр ІІ- радив своїм нащадкам позбутися завойовницьких амбіцій та краще зайнятися облаштуванням наявної території. Однак, слід бути об ' єктивним, війни, які вела Росія з Туреччиною та Швецією за вихід до морів, можна визнати політично обrpунтованими.
Становлення абсолютизму в роки правління Олексія Михайловича( 1645- 1676) супроводжувалось зростанням чисельності регулярної армії, бюрократичного апарату, приведенням у відповідність новим політичним реаліям законодавства(<< Соборное Ул ожение », 1649 р.), ідеологічного обрамлення, збільшенням витрат на утримання царського двору, забезпеченням дворянського стану, опори режиму, необхідною кількістю землі і залежних селян тощо. Царська « резиденція », збройні сили, чиновництво поглинали переважну частину державного бюджету, але й цього не вистачало, оскільки постійно велися війни, що лягало зайвим й дуже важким податковим тягарем на плечі селян та міщан. Це викликало цілу низку народних повстань, серед яких найбільшими були: Селянська війна під керівництвом С. Разіна, міські повстання 1648- 1650 рр., « чумний бунт » 1671 р., Хованщина 1682 р. та ін. Проте питаннями економічного зростання, створенням сприятливих умов для народного господарства правлячі кола не опікувалися. Господарські турботи уряду обмежувалися фіскальними процедурами.
Починаючи з другої половини ХУІІ ст. і протягом наступних десятиліть, в Росії набирав щодалі більших обертів надзвичайно важливий процес європеїзації( може точніше: процес залучення росіян до знайомства із багатствами європейської цивілізації), проте лише на рубежі ХУІІІ- ХІХ ст. можна відчути, що європейські уявлення стають фактом не тільки національної свідомості, а й суспільного життя.
Тим не менше цар Олексій Михайлович створив у суспільстві, за словами В. Ключевського, « преобразовательное настроение ». Його син Петро( 1689- 1725), спираючись на цей настрій, розпочав широкомасштабні реформи, покликані модернізувати Росію. Новий цар здійснив нечувану акцію- організував у 1697- 1698 рр. « Велике посольство »( декілька сотень осіб) до Західної Європи з метою ознайомлення з тим, чого вкрай бракувало його батьківщині. На листах з цієї тривалої подорожі Петро І ставив печатку з девізом: « Аз есмь в чину УЧИМЬІх и учащих мя требую ». Посольство відвідало Німеччину, Нідерланди, Англію, Францію, Австрію, Польщу, знайомилось з промисловими підприємствами, навчальними та