Розділ 11, глава 2--- 138
виться, що люди усіх станів мають однакову душу » 97. Ідеї рівності людей незалежно від соціального походження та майнового становища стануть надбанням російської суспільної думки головним чином у ХУІІІ ст.
Значною подією в суспільній думці другої половини ХУІ ст. була гостра та емоційна полеміка знатного боярина князя Андрія Курбеького, що подався до Литви аби уникнути політичних переслідувань, і царя Івана ГР ОЗІ / ого. « Ми нарікали на сухість, нежиттєвість наших джерел у Північній Русі до половини ХУІ ст.,- писав С. Соловйов,- нарікали, що історичні особи діють мовчки, не висловлюють нам своїх спонук, свого співчуття й неприязні. Але з другої половини ХУІ ст. боротьба старого із Р.овим, роздратованість при цій боротьбі доходять такого ступеня, що ті, хто брав участь у ній, не можуть більше залишатися мовчазними, висловлюються; явно зросла у Москві з середини ХУІ ст. начитаність, письменність допомагає цьому висловлюванню, цьому веденню боротьби словом, і з ' являються двоє борців- внук Іоанна ІІІ і Софії Палеолог Іоанн ІУ й нащадок удільних ярославських князів, московський боярин, князь Андрій КурбськиЙ » 98. У їх листуванні дискутувалися важливі питання державного управління та межі царської влади. Це було протиборство різних політико-ідеологічних тенденцій доби.
С. Соловйов, на наш погляд, справедливо вказував, що у світогляді кожного з учасників тієї пам ' ятної полеміки можна без великих зусиль знайти елементи старого і нового. Дійсно, Іван ІУ мав рацію, коли доводив право царя вести власну політичну лінію, не хитаючись від кожної опозиційної думки; він вбачав у такій незалежності запоруку соціальної стабільності, забезпечення зовнішньої безпеки та усунення внутрішніх усобиць У той же час жорстокі, криваві методи розправи з інакодумцями не могли бути виправданими нічим, навіть суворістю звичаїв ХУІ ст., тому що Пилип Количов, соловецький ігумен, а потім московський митрополит( 1567- 1568), безстрашно кинув в обличчя цареві звинувачення у невиправданих розправах.
Курбський, у свою чергу, інкримінував Івану Васильовичу його нестримну лють відносно боярства, колишніх сподвижників і взагалі всіх неугодних. Проте якщо з обrрунтованістю репресій Грозного можна стосовно якогось конкретного випадку сперечатись, то такий аргумент Курбського, як небажання царя дослухатися до мудрих порад, спростувати було практично неможливо. Курбський наводив чимало прикладів, коли самоправство царя призводило до відчутних втрат для країни: він
97 Польские мылителии зпохи Возрождения.- М., 1960. С. 78.
98 Соловьев С. М Сочинения: В 18 т.- М.: МЬІСЛЬ, 1989. Т. 3. С. 681.