Розділ 11. гл а ва 2-- 127
срібролюбстві й тим самим швидко « уста ему заградю) 81( ДО речі, за цим звинуваченням Ге ннадій втратив архієпископську кафедру в 1504 р.).
Й осиф Волоцький В кінці ХУ ст. декларував зверхність духовної влади над світською(<< священство ВЬІше царства ») і тому на соборі 1503 р. виступив із яскравою промовою на захист майнових прав церкви. Після собору він вийшов на одне з перших місць в духовній ієрархії, в той час як Нил Сорський, а з ним і його послідовники( М. Грек, В. Патрикеєв,
Г. Ту шин та ін.), відійшли на периферію церковно-релігійного життя. Можливо, саме з цієї історичної дати принцип морального сам овдосконалення, внутрішньої, не афішованої віри, став скоріше за все предметом зацікавлень філософії й художньої літератури, ніж прагматичним кредо. Вірадля багатьох громадян перетворювалась на традицію( звичку) чи прояв суспільної лояльності. Дріб ' язкова регламентація у монастирі Й осифа Волоцького- один із симптомів такої підконтрольної лояльності.
Й осифлянська течія перемогла на соборі 1503 р.- Іван ІІІ покинув
на певний період плани секуляризації церковних вотчин, проте втрат зазнало й « священство », як зазначав ще г.В. Плеханов, з початку ХУІ ст. « думка духовних письменників перестала розвиватися в опозиційному напрямку » 82. Влада і церква знайшли порозуміння: перша почала підтримувати другу і допомагала вирішувати гі проблеми( рахунок відкривався відкладенням до другої половини ХУІІІ ст. секул яризації монастирських земель та покаранням єретиків), друга ж- наче віддячуючи- стала визнавати божественну природу царської влади.
Виникнення Російської централізованої держави, скинення монгольського ярма внесло у « порядок денний » суспільно-політичної думки ХУІ ст. проблему обrрунтування прав нового державного утворення на незалежне існування у європейському співтоваристві на засадах визнаного суверенітету і рівності. Монархи Європи довго не бажали бачити у московському правителі рівну собі « короновану особу », вважаючи його « ханським холопом ». Однак згодом вирішили використати потенційні можливості Москви lІайвигіднішим чином для Європи. Зокрема, римський папа підтримав · щдум оженити Івана ІІІ другим браком( перша жінка- Марія Тверська lІомерла в 1467 р.) на племінниці останнього візантійського імператора Софії Палеолог. Розрахунок бу в досить нехитрим: Москва сприйме такий
81 Там же. С. 352.
8 }. // лехаllов г.в. История русской общественной МЬІСЛИ: В 3 т.- М., 1918. Т. 1. С. 142.