Розділ 11. глава 2--- 118
церкви, конфіскації церковних земельних володінь, відстоювали спрощення релігійних обрядів, критикували духовну ієрархію тощо.
Повернувшись до Москви в 1485 р., Ф. Курицин очолив групу вільнодумців, до якої увійшли як церковні, так і( переважно) світські особи: дяки Істома, Сверчок, Іван Чорний, Митя Конопльов, Іван Волк( брат Ф. Курицина), купці Зубов і Семен Кленов, новгородці протопоп Олексій, поп Денис та ін. Якесь відношення до цього гуртка мала і невістка царя Олена Волошанка, дочка молдавського правителя Стефана. Московський осередок підтримував певні зв ' язки з іншими містами Псковом, Новгородом, Тверью.
Активні діячі цього вільнодумного руху( Федір та Іван Курицини, Іван Чорний та ін.) були людьми освіченими, широко ерудованими; вони досконально знали богословську і полемічну літературу, твори античних й середньовічних мислителів, добре орієнтувалися в дискусійних питаннях православної( і ширше- християнської) віри. Новгородського архієпископа Геннадія навіть лякала обізнаність єретиків у різних галузях знань, йому неодноразово доводилось шукати в тих чи інших книгосховищах рідкісні видання, добре відомі його супротивникам. Коло інтелектуальних інтересів й характер поглядів на природу та суспільство суттєво відрізняв нове покоління вільнодумців-єретиків від стригольників, а тому Я. Лурьє вважав за можливе зблизити їх із гуманістами Заходу, в усякому разі підкреслити елементи гуманізму в їх світогляді70 • Аналогі 'І ну точку зору висловлював і О. Клібанов71 • Однак з відомими фахівцями не можна погодитися в їх намаганні побачити класовий, антифеодальний зміст у переконаннях російських вільнодумців ХУ- початку ХУІ ст. Річ у тому, що об ' єктивно прогресивний зміст деяких ідей творів російських мислителів того часу не був природним породженням дійсності, а скоріше за все утопічним відбитком потреб вітчизняного розвитку. Та й пізніше, щоправда, російська суспільна думка, як правило, випереджала назрілі реформи та була радикальнішою за них. А у кінці ХУ ст. нові гуманістично-реформаційні ідеї були надбанням надзвичайно тонкого прошарку міського населення. Суспільною ж силою ідеї стають лише у разі оволодіння більшістю соціально активної частини громадян. Тому історично необrpунтованим був висновок Я. Лурьє: « Типова « єресь міст », новгородська єресь кінця ХУ ст. була за своїм характером формою
70 Казакова НА., Лур ье я.с. Аlпифеодальныe еретические движения... С. 144-145.
71 Клuбанов А. и. реформационныe движения... С. 85, 94, 169; Його ж. народныe противоцерковныe движения 11 Русское православие: вехи истории.- М.: Политиздат, 1989. С. 562. 565.