Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 9
Представленння національної історії як суцільної мартирології перетворює її у
справжню карикатуру. Зрештою, цією хворобою хворіють всі національні пост-комуністичні
історіографії у Центральній і Східній Європі. Особливість української ситуації полягає в тому,
що українські історики найчастіше займали оборонну, а не наступальну позицію. Їм доводилося
відбиватися від звинувачень в українському “расовому” полоножерстві, антисемітизмі і т. п. в
умовах, коли за тими оскарженнями стояла сила чужого їм державного апарату, офіційної
ідеології та академічного естаблішменту. Як стороні завідомо слабшій їм було дуже тяжко
перейти від традиційних виправдань до хоча б часткового визнання національної вини. Після
1991 р. ситуація виглядає зовсім інакшою. Хоча нападки не припинилися, але українська
національна історіографія формально має зовсім інший статус, аніж перед цим. Це дає надію на
те, що історики покинуть свою оборонну позицію і перейдуть до зрівноваженішого розгляду
фактів. Спроможність критичного перегляду національної спадщини та визнання національних
гріхів є ознакою великої моральної сили і послужить відновленню довіри до української
історіографії в академічному світі.