Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 10

РОЗДІЛ 1. НА ДОСВІТКАХ НОВОЇ ДОБИ
ІНТЕҐРАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАД РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
Якщо представити собі творення модерної України як велику історичну драму, то найперший її акт почався власне зі збільшення сценічної площі та заміни декорацій.“ Стара Україна” і“ нова Україна” були розділені не лише у часі; вони сильно відрізнялися за своїми геополітичними, демографічними й етнічними вимірами. Кінець XVIII – початок XIX ст. був часом великих політичних змін і соціальних перетвореньу Центральній та Східній Європі. Наприкінці XVIII ст. перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входила значна частина українських земель. На південних кордонах зникло Кримське ханство, що з кінця XV ст. становило постійну військову загрозу для підсоння українських етнічних земель.
Внаслідок цих змін зникли держави, які традиційно помітно впливали на розвиток подій в Україні у пізнє середньовіччя і ранньомодерну добу. У новітній час українські землі виступили у новій політичній конфігурації: після першого розподілу Польщі( 1772) до складу Австрійської імперії були включені Галичина, частина Волині і Поділля; у 1774 р., після чергової війни з Туреччиною, Росія приєднала до себе Крим і північночорноморські степи; у 1775 р. до Австрії була приєднана Буковина, яка була частиною Османської імперії; після другого поділу Польщі( 1793) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна( Київщина, Волинь, Поділля), після третього поділу( 1795) – Берестейщина.
Політичне влаштування українських земель від часу поділів Польщі аж до першої світової війни залишалося майже незмінним( єдині, але дуже незначні зміни були пов’ язані з Наполеонівськими війнами). Однак сильним змінам підлягла сама територія розселення українців. Колонізація чорноземних степів та Кубані збільшила українські етнічні території з 450 тис. км 2 у середині XVIII ст. до 700 тис. км 2 у середині XIX ст. Територіальне розширення супроводжувалося ще більшим зростання населення. Населення підросійської України зросла з 8,7 млн осіб 1811 р. до 22,4 млн осіб у 1897 р. Внаслідок іміграції і високих темпів природного приросту густота населення України протягом XIX ст. збільшилась майже у 40 разів.
Підросійські землі складали близько 80 % української ентічної території; тут проживало бл. 85 % всього її населення. Найвищою частка українців наприкінці XVIII ст. була на Лівобережжі( 95 %), Правобережжі( 88 %) і Слобожанщині( 85,9 %), дещо меншою – у Степовій( Південній) Україні( 71,5 %). В австрійській частині українці становили бл. двох третіх усього населення у Галичині і Закарпаття та трьох четвертих – на Буковині. По обидва боки