РОЗДІЛ 1 . НА ДОСВІТКАХ НОВОЇ ДОБИ
ІНТЕҐРАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАД РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
Якщо представити собі творення модерної України як велику історичну драму , то найперший її акт почався власне зі збільшення сценічної площі та заміни декорацій . “ Стара Україна ” і “ нова Україна ” були розділені не лише у часі ; вони сильно відрізнялися за своїми геополітичними , демографічними й етнічними вимірами . Кінець XVIII – початок XIX ст . був часом великих політичних змін і соціальних перетвореньу Центральній та Східній Європі . Наприкінці XVIII ст . перестала існувати Річ Посполита , до складу якої входила значна частина українських земель . На південних кордонах зникло Кримське ханство , що з кінця XV ст . становило постійну військову загрозу для підсоння українських етнічних земель .
Внаслідок цих змін зникли держави , які традиційно помітно впливали на розвиток подій в Україні у пізнє середньовіччя і ранньомодерну добу . У новітній час українські землі виступили у новій політичній конфігурації : після першого розподілу Польщі ( 1772 ) до складу Австрійської імперії були включені Галичина , частина Волині і Поділля ; у 1774 р ., після чергової війни з Туреччиною , Росія приєднала до себе Крим і північночорноморські степи ; у 1775 р . до Австрії була приєднана Буковина , яка була частиною Османської імперії ; після другого поділу Польщі ( 1793 ) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна ( Київщина , Волинь , Поділля ), після третього поділу ( 1795 ) – Берестейщина .
Політичне влаштування українських земель від часу поділів Польщі аж до першої світової війни залишалося майже незмінним ( єдині , але дуже незначні зміни були пов ’ язані з Наполеонівськими війнами ). Однак сильним змінам підлягла сама територія розселення українців . Колонізація чорноземних степів та Кубані збільшила українські етнічні території з 450 тис . км 2 у середині XVIII ст . до 700 тис . км 2 у середині XIX ст . Територіальне розширення супроводжувалося ще більшим зростання населення . Населення підросійської України зросла з 8,7 млн осіб 1811 р . до 22,4 млн осіб у 1897 р . Внаслідок іміграції і високих темпів природного приросту густота населення України протягом XIX ст . збільшилась майже у 40 разів .
Підросійські землі складали близько 80 % української ентічної території ; тут проживало бл . 85 % всього її населення . Найвищою частка українців наприкінці XVIII ст . була на Лівобережжі ( 95 %), Правобережжі ( 88 %) і Слобожанщині ( 85,9 %), дещо меншою – у Степовій ( Південній ) Україні ( 71,5 %). В австрійській частині українці становили бл . двох третіх усього населення у Галичині і Закарпаття та трьох четвертих – на Буковині . По обидва боки