Орієнтація стрільців на свої власні сили виглядала не цілком реалістично в умовах, коли Україна залишалась затиснутою між двома воюючими сторонами.“ Реальна політика” вимагала приєднання до одного з цих блоків. Окрім Головної української ради, лояльність до Центральних держав проголосила група східноукраїнських еміґрантів( Володимир Дорошенко, Дмитро Донцов, Микола Залізняк, Андрій Жук та ін.), що перед початком війни проживали у Львові. 4 серпня 1914 р. вони заснували“ Союз визволення України”( СВУ) як організацію підросійських українців для пропаґанди ідеї політичної самостійності України як серед урядів Центральних держав, так і серед полонених українських вояків російської армії. У травні 1915 р.“ СВУ” разом з членами Головної української ради утворили у Відні Загальну українську раду, що стала єдиним і найвищим представницьким органом українського народу в Австро- Угорщині.
Проавстрійська і пронімецька симпатії не викликали відгуку у Наддніпрянській Україні. Редактор журналу“ Украинская жизнь” в Москві Симон Петлюра у перші дні війни видав декларацію з закликом до українців чесно виконати свій обов’ язок перед російською державою. У значній мірі ця декларація була пристосуванням до реальних умов і диктувалася бажанням запобігти антиукраїнським репресіям. Але разом з тим Петлюра сумнівався у перемозі Росії і вважав, що приєднання Галичини і Буковини до Російської імперії відповідає українським інтересам.
Наприкінці 1916 р. як проавстрійська, так і проросійська орієнтації обидвох українських груп зазнала сильного струсу. 5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили утворення самостійного польського королівства, складеного з польських земель Російської імперії. Одночасно Галичина отримала повну автономію, без поділу її на східну і західну частину, чого так довго добивалися українські політики. З іншго боку, антиукраїнські репресії в самій Російській імперії та в окупованій Галичині показали марність сподівань українських політиків на зміну політичної лінії Петроґраду. У грудні 1916 р. Товариство українських поступовців проголосило нейтралітет українського руху до обидвох воюючих сторін,“ бо жодна з них не могла викликати спочуття ні цілями, ані способами боротьби”. Своїх союзників українські лідери вбачали у недержавних народів Росії, а також серед тих представників російського суспільства, що поділяли основну вимогу українського руху –“ автономно-федеративного устрою державної організації на демократичних підставах”.
Велику активність проявила соціалістична молодь, у першу чергу— українські соціалдемократи. Їхня аґітація під лозунгами“ Геть війну! Хай живе автономія України!” знаходила відгук серед найбільш національно свідомих і революційно настроєних українських солдат і робітників. Українським студентам Петрограду вдалося налагодити постійний зв’ язок з