Однак справжнім європейським скандалом стала поведінка російської адміністрації під час окупації Галичини . Російська влада вчинила справжній погром українських громадських установ . Коли українські діячі з Петербурга , спробували виступити у захист українського руху в Галичині , то одержали таку відповідь російського міністра закордонних справ Сазонова : “ Що ж Ви хочете , якраз тепер прийшов найвідповідніший час , щоб раз і назавжди покінчити з Вашим українством ”.
Результат визвольних змагань пригноблених народів у великій мірі залежав від зовнішньо-політичної орієнтації їхньої політичної еліти . Галицько-українські політики ще у грудні 1912 р . прийняли рішення у майбутній війні виступити на боці Австро-Угорщини . Вони вірили , що Росія буде легко побита Центральними державами , а на її руїнах постане самостійна українська держава . 1 серпня 1914 р ., лідери трьохгалицько-українських партій – національнодемократичної , радикальної і соціал-демократичної – утворили Головну українську раду на чолі з Костем Левицьким . 3 серпня 1914 р . вона видала маніфест до українського народу в Галичині , закликаючи його боротись на стороні Австро-Угорщини за визволення України .
Однією із перших справ , якою зайнялась Головна українська рада , була організація окремої української військової частини , яка мала стати зародком майбутньої національної армії . Австрійське командування дало згоду на формування українського легіону під назвою “ Українські січові стрільці ”. Але воно не спішило йти назустріч ентузіазму галицьких українців . Коли добровольцями до “ Українських січових стрільців ” (“ усусів ”) записалося 30 тис . чол ., австрійський уряд заявив , що видасть зброю й одяг лише для 3 тис . чол ., а згодом зменшив цю кількість до 2 тис .
“ Усуси ” виявилися однією із найдисциплінованіших частин австрійської армії . Мужня поведінка УСС на фронтовій лінії контрастувала з деморалізованими війною регулярними частинами Австро-Угорщини . “ Усуси ” проявили зразковий героїзм у битвах з російськими частинами на горі Маківці у Карпатах та під час австрійського контрнаступу у Галичині весною-осінню 1915 р ., літом-ранньою осінню 1916 р . – під час Брусилівського прориву .
Але австрійське командування дуже нерівно ставилося до УСС . Під час боїв , в яких відзначилися українські січові стрільці , австрійським похвалам не було кінця ; під час же затишшя на фронті українські січові стрільці були для австрійців лише “ руськими зрадниками ”. Під впливом такого відношення серед “ усусів ” ширився настрій погірдливої ненависті до Австрії . Багато з них готові буливоювати навіть проти Габсбурґів , коли б цього вимагали національні інтереси . Цим настроєм пройнялася насамперед група січовиків , яка попала у російський полон . Наприкінці 1917 р . – на початку 1918 р . вони утворила у Києві курінь січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем . Курінь ( пізніше корпус ) став найбоєздатнішою частиною українських військ у 1918-1919 рр .