РОЗДІЛ 3. У ВОГНІ ВІЙНИ І РЕВОЛЮЦІЇ: 1914-1921
ЩО ТАКЕ УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
Революційні події, що розпочалися вслід за Першою світовою війною і глибоко змінили політичний ландшафт Центральної і Східої Європи, становлять серйозний виклик для кожного історика, який намагатиметься охопити весь складний і багатовимірний характер цього явища. Це особливо вірно, коли йде мова про цей період в українській історії. Протягом цього драматичного періоду в Україні відбувалося зразу декілька переплетених і більш-менш одночасних конфліктів:
— до кінця 1918 р. тривала Перша світова війна, й українська територія була одним з головним воєнних театрів у Східній Європі; після її закінчення тут розгорілися нові міжнародні конфлікти, повяз’ ані з повоєнним влаштуванням цих земель, що завершилися лише з укладенням Ризького договору у 1921 р. та рішеннням Антанти стосовно Галичини у 1923 р.;
— після вибуху революції в Російській імперії у березні 1917 р. Україна була поступово втягнута у російську революцію і громадянську війну; у певні моменти воєнні дії на українській території мали вирішальне значення для перебігу цього конфлікту;
— з розпадом Російської та Австро-Угорської імерій розпочалася і швидко набрала сили українська національна революція, лідери якої стреміли до політичного самовизначення української нації по обидва боки колишнього російсько-австрійського кордону;
— водночас в Україні розвивалася своя власна українська громадянська війна; хоча за своєю гостротою вона значно поступалася російській громадянській війні, все-ж таки в окремі моменти вона відігравала ключову роль у перебігу революції в Україні;
— окремо від цих всіх конфліктів визрівало і розгорталося селянське повстання проти усіх режимів, які намагалися встановити свій політичний і військовий контроль над українським селом; у цьому селянському русі були відчутними елементи громадянської війни і національної революції, однак його не можна просто звести ні до першої, ні до другої.
На жаль, в історіографії української революції існує мало праць, які пробують брати до уваги усі складові частини тогочасної української політичної кон’ юнктури. Історики мають схильність перенаголошувати роль одних конфліктів та іґнорувати значення інших. Радянські автори інтерпретували ці події як історію перемоги більшовицького режиму, тобто виключно як реґіональну версію російської революції. Українська нерадянська історіографія