зосереджувалася головним чином на історії українського національного руху , применшуючи , а то й зовсім заперечуючи сам факт існування української громадянської війни 1 .
Хоча представники кожної з цих шкіл виявляли глибоку ворожість один до одного , одак вони поділяли одну спільну рису : описуючи революційні події в Україі вони зосереджувалися на історії “ соціалистично ” чи “ національно ” свідомих еліт , які намагалися мобілізувати “ несвідомі ” або “ малосвідомі ” маси під свої політичні прапори . Успіх чи поразки революції вимірювався кількістю людей , яких вдалося мобілізувати тій чи іншій еліті .
Інший спосіб мислення демонстрували ті західні історики , які преставляли революцію в Україні як стихійний , анархічний та кровавий бунт мас , що ніби-то не мали жодної політичної програми і думали тільки про задоволення своїх найбільш безпосередніх соціальних інтересів . Відповідно до такої інтерпретації революція в Україні представала як українська версія Жакерії 2 . Цілком очевидно , що ця інтерпретація базувалася на перенаголошуванні останнього з п ’ яти перечисленних конфліктів , тобто селянської війни проти “ міських ” режимів .
З кінця 1970-х років все голосніше чуються голоси істориків , які закликають до критичного перегляду існуючих схем . Зокрема , вони закликають до синтези національного і соціального виміру революційних подій , а також повнішого врахування міжнародного контексту . Найновіші інтерпретації наголошують на тому , що за зовнішньою хаотичністю революційних подій ховається певна логічна упорядкованність , яка дозволяє трактувати революцію в Україні як окрему , українську революцію , зі своєю власною специфікою , а не просто як реґіональну відмінність російської революції 3 .
Арґументи на користь автономного характеру української революції можна коротко підсумувати таким чином 4 :
1 ) революція в Україні не може розгядатися як просто реґіональний варіант російської революції , тому що вона охоплювала й ту частину українських земель , які ніколи не були частиною Російської імперії , а власне Буковину , Галичину й Закарпаття ; тому українська революція не було просто проблемою Російської імперії – воно було частиною ширшої проблеми геополітичної трансформації , яка охоплювала всю Центральну і Східну Європу ;
1 Детальний опис традиційних радянської й української національної парадиґм див .: J . -P. Himka , “ The National and the Social in the Ukrainian Revolution of 1917-1920 ”, Archiv für Sozialgeschichte , vol . 34 ( 1994 ), pp . 95-110 . 2 A . E . Adams , “ The Great Ukrainian Jacquerie ”, The Ukraine , 1917-1921 : A Study in Revolution , ed . by Taras Hunczak
( Cambridge , Ma ., 1977 ), pp . 247-270 . Див . також його дискусію з І . Лисяком-Рудницьким : Slavic Review , 1963 , vol . 22 , no 2 , pp . 217-223 , 256-262 ; no 3 , pp . 615-616 . 3 Див . мою статтю : Ja . Hrycak , " Ukraifska rewolucja 1914-1923 . Nowe interpretacje " w : Przeględ Wschodni . T . V , z . 2
( 18 ), s . 21-39 . 4 І . Лисяк-Рудницький , “ Роля України в новітній історії ”, Історичні есе . Т . 1 , с . 164 ; G . Eley , “ Remapping the Nation :
War , Revolutionary Upheaval and State Formation in Eastern Europre , 1914-1923 ”, Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective , ed . by H . Aster and P . J . Potichnyj ( 2nd Ed . Edmonton , 1990 ), pp . 205-246 ; M . von Hagen , Ukraine between Empire and Union : Military and Nationality Politics , 1914-1941 ( forthcoming book ); R . Szporluk , “ Review ”, The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States , 1978-1980 , vol . XIV , no . 37-38 . p . 268 .