Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 74

національних відроджень “не-історичних” народів прийшов до висновку, що успішніше до
організаційної стадії переходять ті національності, які затримали певну традицію політичної
індивідуальності, що виражається не так в історичній реальності, а радше в історичній
пам’яті 10 . Вироблений нащадками козацької старшини міф козацької України зберіг свою
притягальну силу аж до початку ХХ ст. Не є випадком, що найбільшої активності і розмаху
національний рух добився на Лівобережжі, тобто території колишньої козацької держави –
Гетьманщини. Київ та Лівобережна Україна постачали національному рухові як масові кадри,
такі, приклад яких могли наслідувати в інших частинах підросійської України. Це був той
фактор, якого сильно не вистачало білоруському національному рухові.
Отже, “відсталість” і “запізнілість” українського руху в підросійській Україні варто
оцінювати за відносними, а не абсолютними мірками. Немає сумніву, що за рівнем свого
розвитку він значно уступав рухам тих народів, які зберегли свою національну еліту та мали
чисельну перевагу серед міського населення (польському, фінському, естонському і, до певної,
литовському латвійському). Але серед тих національних рухів, що не входили у дану категорію,
український, як показали події 1917 р., відігравав роль безумовного лідера. І це не зважаючи на
п’ять десятиліть майже безперервних репресій й обмежених можливостей для вільного
розвитку.
10
Hroch M. Social Preconditions of National Revival in Europe. Cambridge (Mass.), 1985. P.178.