В історичних працях вважається прийнятним писати про відсталість і запізнілість українського руху у підросійській Україні у порівнянні з Галичиною 2. Однак таке порівняння має обмежену пізнавальну вартість. Бо, очевидно, для виявлення внутрішнього потенціалу обидвох рухів галицьких українців варто порівнювати з чехами, словаками та ін. народами Австро-Угорщини, а наддніпрянських українців – з білорусами, вірменами, грузинами фінами та ін. неросійськими національностями Російської імперії. Щобільше, для розуміння динаміки національного рухуу підросійській Україні коло паралелей слід розширити і на інші партії й угрупування, що діяли на її території. Так, порівняння географічної сітки кадетської та російської соціал-демократичної партій – цих без сумніву, найсильніших опозиційних партій, з українськими національними організаціями у 1905-1907 рр. показує характерну спільну рису у розвитку недержавних політичних структур: це були нечисельні міські структури, розсіяні серед величезного селянського моря 3.
Традиційною особливістю російського політичного режиму було те, що в ньому держава була все, а суспільство – нічого. Будь-яка ініціатива, яка виходила за рамки держави, сприймалася як потенційно анти-державна. Як влучно висловився відомий історик марксизму Лешек Колаковський, Російська імперія була“ державою, в якій... не було чіткої роздільної лінії між літературною критикою й вбивством” 4. Тому про український рух у Російській імперії точніше говорити не як про“ відсталий” і“ недорозвинутий”, а як про“ заарештований( як майже кожний політичний рух і партія) у своєму зародку.
Те, що український рух на початку ХХ ст. стояв перед потребою національного усвідомлення селянства, теж не було свідченням його катастрофічної відсталості. Французький історик Южен Вебер у своїй широко відомій книжці“ Зі селян – у французи: Модернізація сільської Франції, 1870-1914” 5 показав, що перед подібним завданням наприкінці XIX ст. стояв і французький уряд. Жителі сільської Франції тоді ще не були національно свідомими французами. Вони стали такими лише після того, як французьке суспільство перетворилося з переважно сільського, аграрного, неписьменного у переважно урбанізоване, промислове і письменне – одним словом, у модерну націю. Новітні розвідки з історії Великобританії і Німеччини підтверджують, що навіть серед західноєвроейських“ історичних” народів перетворення“ селян у націю” є досить пізним феноменом 6.
2 Див., наприклад: Каппелер А. Національний рух українців у Росії та Галичині: спроба порівняння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. К., 1992. Вип. 1. С. 105-109. 3 Шелохаев В. В. Кадеты – главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. Москва,
1983. С. 299-309; Andriewsky O. The Politics of National Identity: The Ukrainian Question in Russia, 1904-1912. Ph. D. Dissertation( Harvard University, 1991) P. 169( fn); R. C. Elwood, Russian Social Democracy in the Undergorund. A Study of the RSDRP in the Ukraine, 1907-1914( Assen, 1974), p. 15. 4 Kółakowski L. Main Currents of Marxism: In 3 vols. Vol. 2. P. 307. 5 Weber E. Peasants into Frenchmen: The Modernization of Rural France, 1870-1914. Standford, 1976. 6 Colley L. Britons: Forging the Nation: 1707-1837. New Haven, 1992; Steehan J. J. German History. Oxford, 1989.