лідерами тут є дві фіґури – покійного Івана Лисяка-Рудницького( 1919-1984) 12 та теперішнього гарвардського історика Романа Шпорлюка 13. Наслідком цих змін стала поява в останні роки на Заході нових синтез української історії 14 та обговорення цих проблем на сторінках престижних наукових видань 15.
Падіння Радянського Союзу й утворення незалежної української держави видозмінило політичну й академічну кон’ юктуру, в якій велися ці дискусії. Це відобразилося перш за все у майже повному зникненні марксистського напрямку та виходу української немарксистської історіографії за вузькі рамки колишнього двоподілу на народницьку та державницьку школи. Українська історія перестає бути переважно заняттям істориків українського походження. Дуже розширилися інтелектуальні горизонти історіографії – появилися дослідження, які намагаються вписати окремі сюжети української історії в рамки модних пост-модерністичних і постколоніальних аналітичних підходів. Це не підважує і не знецінює старих інтерпретацій, а радше показує, що українська історія стала дуже динамічною ділянкою.
Ця книжка написана, власне, з цією метою – сконфронтувати український історичний матеріал XIX-XX ст. з найновішими теоріями й інтерпретаціями, що появилися внаслідок зміни наукової і політичної кон’ юнктури. На жаль, авторові не вдалося оминути численних спокус, на які підштовхує сама тема книжки – новітня історія України. Найпершим і найочевіднішим є гріх вибірковості. Ця книжка не трактує абсолютно всього, що відбувалося на українських землях. Вона присвячена головним чином одній великій проблемі – творенню модерної української нації. Зрештою, в автора не було великого вибору. Оскільки українська історіографія зосердилося в останні роки на цій темі, тяжко підсумовувати науковий доробок у вивченні інших проблем української історії. Увага до цього процесу цілком природня і породжена гострою суспільною потребою: адже цей процес продовжується далі, і від його результатів залежатиме доля мільйонів людей не тільки в Україні, але й у Східній, ба – у всій Європі.
Оскільки історик вимушений описувати події, які так чи інакше зачіпають інтереси мільйони людей, від нього важко чекати безсторонності. Один з найкращих спеціалістів з історії Центральної і Східної Європи англійський історик Норман Девіс сказав якось, що“ добрі
12 Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. / Упоряд. Я. Грицак. – К., 1994. 13 Найповніше його нова схема української історії представлена у: Шпорлюк Р.“ Україна: від імперської периферії
до суверенної держави: Міркування щодо утворення, перетворення та припинення існування націй у Східній та Центрально-Східній Європі“ у:“ Сучасність“, 1996, № 11, с. 74-85; № 12, с. 53-65. 14 Szporluk R. Ukraine: A Brief History. – Detroit, 1982; Subtelny, A Ukraine: A History. Toronto, Buffalo, London, 1988
( 2nd ed., 1994; український переклаж першого видання: Субтельний О. Україна: історія. – К., 1991); Magoczi P. R. A History of Ukraine. Toronto, Buffalo, London, 1996; Geschichte der Ukraine, red. F. Golczewski. Göttingen, 1993; Joukovsky A. Histoire de l ' Ukraine. N. p., 1993; Kappeler A. Kleine Geschichte der Ukraine. München, 1994. 15 Див. недавню дискусію під заголовком“ Чи має Україна свою історію?“ у: Slavic Review. – Vol. 54. – N 3( Fall
1995). – P. 658-719.