лідерами тут є дві фіґури – покійного Івана Лисяка-Рудницького ( 1919-1984 ) 12 та теперішнього гарвардського історика Романа Шпорлюка 13 . Наслідком цих змін стала поява в останні роки на Заході нових синтез української історії 14 та обговорення цих проблем на сторінках престижних наукових видань 15 .
Падіння Радянського Союзу й утворення незалежної української держави видозмінило політичну й академічну кон ’ юктуру , в якій велися ці дискусії . Це відобразилося перш за все у майже повному зникненні марксистського напрямку та виходу української немарксистської історіографії за вузькі рамки колишнього двоподілу на народницьку та державницьку школи . Українська історія перестає бути переважно заняттям істориків українського походження . Дуже розширилися інтелектуальні горизонти історіографії – появилися дослідження , які намагаються вписати окремі сюжети української історії в рамки модних пост-модерністичних і постколоніальних аналітичних підходів . Це не підважує і не знецінює старих інтерпретацій , а радше показує , що українська історія стала дуже динамічною ділянкою .
Ця книжка написана , власне , з цією метою – сконфронтувати український історичний матеріал XIX-XX ст . з найновішими теоріями й інтерпретаціями , що появилися внаслідок зміни наукової і політичної кон ’ юнктури . На жаль , авторові не вдалося оминути численних спокус , на які підштовхує сама тема книжки – новітня історія України . Найпершим і найочевіднішим є гріх вибірковості . Ця книжка не трактує абсолютно всього , що відбувалося на українських землях . Вона присвячена головним чином одній великій проблемі – творенню модерної української нації . Зрештою , в автора не було великого вибору . Оскільки українська історіографія зосердилося в останні роки на цій темі , тяжко підсумовувати науковий доробок у вивченні інших проблем української історії . Увага до цього процесу цілком природня і породжена гострою суспільною потребою : адже цей процес продовжується далі , і від його результатів залежатиме доля мільйонів людей не тільки в Україні , але й у Східній , ба – у всій Європі .
Оскільки історик вимушений описувати події , які так чи інакше зачіпають інтереси мільйони людей , від нього важко чекати безсторонності . Один з найкращих спеціалістів з історії Центральної і Східної Європи англійський історик Норман Девіс сказав якось , що “ добрі
12 Лисяк-Рудницький І . Історичні есе : У 2 т . / Упоряд . Я . Грицак . – К ., 1994 . 13 Найповніше його нова схема української історії представлена у : Шпорлюк Р . “ Україна : від імперської периферії
до суверенної держави : Міркування щодо утворення , перетворення та припинення існування націй у Східній та Центрально-Східній Європі “ у : “ Сучасність “, 1996 , № 11 , с . 74-85 ; № 12 , с . 53-65 . 14 Szporluk R . Ukraine : A Brief History . – Detroit , 1982 ; Subtelny , A Ukraine : A History . Toronto , Buffalo , London , 1988
( 2nd ed ., 1994 ; український переклаж першого видання : Субтельний О . Україна : історія . – К ., 1991 ); Magoczi P . R . A History of Ukraine . Toronto , Buffalo , London , 1996 ; Geschichte der Ukraine , red . F . Golczewski . Göttingen , 1993 ; Joukovsky A . Histoire de l ' Ukraine . N . p ., 1993 ; Kappeler A . Kleine Geschichte der Ukraine . München , 1994 . 15 Див . недавню дискусію під заголовком “ Чи має Україна свою історію ?“ у : Slavic Review . – Vol . 54 . – N 3 ( Fall
1995 ). – P . 658-719 .