група на чолі з Борисом Грінченком , яка утворила Українську радикальну партію . Наприкінці 1905 р . вона об ’ єдналася з демократами в Українську радикально-демократичну партію . УРДП проіснувала до 1908 р ., до утворення Товариства українських поступовців ( ТУП ) на чолі з Михайлом Грушевським , Євгеном Чикаленком і Сергієм Єфремовим . У 1903-1904 рр . з РУП вийшли гуртки соціалістів-революціонерів ( есерів ), які на початку 1907 р . об ’ єдналися в Українську партію соціалістів-революціонерів ( УПСР ). Усі ці три партії – УСДРП , ТУП і УПСР – були головними представниками політично активних українців і відіграли основну роль у часи Центральної Ради і Директорії . Однак на відміну від трьох головних українських партій у Галичині вони стояли не на самостійницьких , а на федеративних позиціях . А на самій території Наддніпрянської України за своєю активністю й впливами вони значно поступалися російським партіям .
Після поразки революції 1905 р . у Російській імперії запанувала реакція . Її головним провідником якої був міністр внутрішніх справ ( з 1906 р .) Петро Столипін ( 1862-1911 ). По всій країні були заведені військово-польові суди . Одним із елементів столипінської реакції було переслідування національних меншостей . У 1910 р . Столипін видав обіжник , в якому числив український народ до “ чужородних ” (“ инородцев ”) і забороняв будь-які українські організації . У 1911 р . він заявив , що “ історичним завданням російської державності є боротьба з рухом , у теперішнім часі прозваним українським , що містить у собі відродження старої України й устрою малоросійської України на австономних національно-іериторіальних основах ”. У часи столипінської реакції були закриті товариства “ Просвіта ” та інші українські організації , заборонено продавати українські книжки ( в тому числі навіть Євангеліє українською мовою , що його видав Синод ), проводити концерти , вечори тощо . В Україні , як і в усій Російській імперії формуються шовіністичні організації , шириться хвиля антисемітизму .
Іншим елементом столипінської політики стало проведення аграрної реформи , яка переслідувала мету створити на селі міцне , заможне селянство як опору самодержавного режиму . Селянам дозволялось виходити з общини , селитися окремо , “ на відрубах ” ( хуторах ) і брати у свою власність достатньо землі . Столипінська реформа мала найбільший вплив в Україні , бо вона відповідала старим традиційним формам землеволодіння . Якщо в 40 губерніях європейської частини Росії на 1 січня 1916 р . з общини вийшло близько 24 % господарів , то на Південній Україні цей показник становив 34,2 %, а на Правобережній Україні – аж 50,7 %.
Антиукраїнська репресивна політика не припинилася після смерті Столипіна , вбитого 1911 р . у Києві агентом охранки . Піком цієї політики стала заборона святкування 100-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у 1914 р . Заборона вилилася в масові демонстрації студентів у Києві . Репресії через свою безглузду безоглядність викликали зворотну реакцію . Під їх впливом на бік українського руху переходять навіть ті , хто раніше тримався осторонь .