ін .), звинуваченими австрійської владою у зв ’ язках з російським урядом та державній зраді . Однак перемігши москвофілів , народовці самі зазнали внутрішнього переродження . Перші програмні заяви народовців мали радикальний , антиклерикальний характер . Але вони залишалися малочисельною групою міських інтелектуалів , які не мали доступу до українського села – основного джерела сили українського руху . Шлях до селянства лежав через сільське греко-католицьке духовенство . Це змусило народовців йти на компроміси з кліром і , відповідно , надати своєму рухові більш консервативного характеру .
У середині 70-х років у Галичині з ’ являється молода інтеліґенція , яка критично оцінювала діяльність обох руських течій і бажала надати українському рухові модерного , європейського характеру . Під впливом Михайла Драгоманова молоді українські політичні діячі Іван Франко , Михайло Павлик , Остап Терлецький та ін . навертаються до соціалізму . Так в українському таборі виникає ще одна , так звана радикальна течія . Її появу на політичній арені знаменував перший львівський судовий процес проти українських соціалістів ( Івана Франка та його товаришів ) 1877-1878 рр .
Попри свою малочисленність , галицько-українські радикали зіграли велику роль у зміні ідеологічних основ та організаційних форм національного руху . Вони були постійними збурниками спокою у галицькому суспільстві . Радикали вели соціалістичну пропаганду серед українського селянства та робітництва і – що робило їхню діяльність особливо несприйнятною для поміркованого національного керівництва — виступали з різкою критикою грекокатолицького духовенства .
У 1890 р . вони утворили першу українську політичну партію – Русько-українську радикальну партію ( РУРП ). У дискусіях , що велися всередині партії , вперше викристалізувалася ідея політичної самостійності України . Вона містилася у книзі молодого радикала- марксиста Юліана Бачинського “ Україна ірредента ” ( 1895 ) та була включена у партійну програму .
У 1890-х рр . зміни пережив і народовський рух . У нього влилася нова група молодих діячів – Євген Олесницький , Кость Левицький , Степан Федак та ін . Для дальшого розвитку українського руху велике значення мав приїзд до Львова у 1894 р . молодого історика Михайло Грушевський . За рекомендацією свого вчителя Володимира Антоновича він очолив новостворену українську кафедру історії у Львівському університеті і став головою НТШ ( 1897 ). Разом з Іваном Франком він очолив рух щодо об ’ єднання поміркованішого крила радикалів та лівоцентристської групи народовців в єдиній , національно-демократичній партії . Ця партія була утвореня у 1899 р . і дуже скоро стала наймасовішою і найвпливовішою в українському таборі . З іншого боку , з РУРП виділилося марксистське крило , що у тому ж 1899 р . оформилося в Українську соціал-демократичну партію ( УСДП ) на чолі з Миколою