Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1)

Організаторами й ідеологами українського руху стали “різночинці” – студенти і професори університетів, учні середніх шкіл та їх викладачі, редактори, журналісти, письменники, актори та представники вільних професій (юристи і лікарі). “Національна зрада” старої української еліти привела до своєрідної реакції серед нового покоління українських активістів. Воно засуджувало факт зради, але, з другого боку, підносило його позитивну вагу. Цей факт, на їхню думку, лише підкреслював демократичний характер української нації, яка складалася лише з народу – українського селянства. “Народний” характер української нації, на думку лідерів українського руху, становили джерело його сили. Національні вороги були одночасно ворогами соціальними. Це будило надію на легке перетягнення селянства під прапори національного руху, бо, як вважалося, національні мотиви співпадали з соціальними. Боротьба селян за землю була одночасно боротьбою за національне визволення. Вона була спрямована проти польських і російських поміщиків та зросійщених і спольщених українських дворян. Нехіть до поміщицького елементу була настільки сильною, що змусила декількох українських діячів зректися від приналежності до цього класу. До їх числа належав один із лідерів київської громади Володимир Антонович. Навколо нього зібралася невелика група “хлопоманів” – вихідців із сполячених поміщицьких родин, які під час січневого повстання 1863 р. порвало зі своїм аристократичним світом й зіндентифікувало себе з простолюдом. Вони перейшли із римо-католицької віри у православну і в щоденному побуті свідомо вживало народних звичаїв. Ототожнення української справи з соціальними інтересами українського селянства привело до надзвичайної популярності у середовищі національних діячів соціалістичних ідей. Офіційна російська преса звинувачувала членів Київської громади в тому, що вони носять в одній кишені писання “батька Тараса” (Шевченка), а в іншій – “Капітал” Маркса. Один із громадівців – Микола Зібер – став першим у Росії популяризатом економічної теорії марксизму. Інший член Київської громади Сергій Подолинський використав основні положення цієї теорії для аргументації своїх власних поглядів на розвиток природи, суспільства та промислового виробництва в Україні. Найбільш послідовне вираження курсу на поєднання соціалізму з національною справою знайшло у політичній думці іншого лідера Київської громади Михайла Драгоманова. Йому належала відома формула, що “по обставинам України, тут плохий той українець, що не став радикалом, і плохий той радикал, що не став українцем”. Погляди Драгоманова були далекі від ортодоксального марксизму. Він не визнавав положення про те, що економічний фактор визначає розвиток суспільства, рівно ж як і думка про диктатуру однієї партії чи одного класу була йому чужа. У своїй діяльності він розвивав положення європейського анархічного

Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 54