1920-х рр . у Радянській Україні 8 . Ці спроби не могли бути цілковито успішними через певний примитивізм і догматичність підходів та брак відповідних конкретних досліджень , але зате вони намітили загальні контури майбутньої теоретичної будови . Ця споруда так ніколи і не була здвигнута з тої причини , що більшість істориків цього покоління , як марксистів , так і немарксистів , стали жертвою масових радянських репресій у 1930-х рр .
У теоретичному відношенні пізніша радянська історіографія становила дивну суміш інтернаціонального марксизму з великодержавним російським націоналізмом . Очевидно , що такий підхід особливо шкідливо позначився на інтерпретаціях української історії . Схема Грушевського була оголошена “ ворожою ” і “ реакційною ”, а вся історія Україна трактувалася як реґіональний варіант російської історії . Головною темою радянської історіографії був показ “ віковічних ” прагнень українців з великим російським народом . Всі події і постатті української історії , що не вкладалися у цю схему , підлягало нещадному осудженню або ж повному замовчуванню 9 . Що ж до майбутнього українців , то їм відводилася роль “ зблизитися ” і “ злитися ” з іншими соціалістичними націями ( малося на увазі у першу чергу “ злиття ” з російською нацією , бо ніхто не твердив про зближення українців з естонцями , грузинами чи узбеками ) у єдиному тілі нової історичної спільності – “ радянському народові ”.
Радянська історіографія виявилася права щодо можливості русифікації та “ радянизації ” значної частини українського населення . Однак вона не могла передбачити , що ті ж самі українці , які на перший погляд виявилися таким піддатливим матеріалом , у 1991 р . своїм рішенням жити політично самостійним життям заб ’ ють останній цвях у домовину Радянського Союзу .
Хоча марксизм , за всіма ознаками , став пройденим етапом в розвитку історичної науки , залишається тільки жаліти , що тут , у Україні , він не спричинився до досліджень у галузі економічної історії ( як це мало місце у повоєнній польській та угорській історіографіях ), ані відіграв тієї ролі , якою він у 1960-80-х рр . відзначився на Заході у виробленні теорії дослідження націотворчих процесів 10 .
Більшість істориків радянської школи , що зараз живуть і працюють в Україні , зреклися старої ідеології і перефарбувалися в нові кольори . Колишні історики КПРС стали фахівцями з політичної історії України , завзяті критики Грушевського оголошують себе прихильниками
8 Оглоблин О . Нариси з історії капіталізму на Україні . Т . 1 . Харків-Київ , 1931 ; Слабченко М . Матеріали до
соціально-економічної історії України 19 століття : У 3 т . Одеса , 1925-1929 ; Яворський М . Нариси з історії революційної боротьби на Україні : У 2 т . Харків , 1927-1928 ; його ж , Історія України в стислому нарисі . Харків , 1928 . 9 Радянська схема української історії найповніше представлена у : Історія Української РСР : У 8 т . , 10 кн . Київ ,
1977-1979 . 10 Те , що марксистська методологія може дати досить плідні результати у вивченні історії України XIX-XX ст .,
продемонстрували на еміґрації галицький історик Роман Роздольський та канадський історик українського походження Іван-Павло Химка .