1920-х рр. у Радянській Україні 8. Ці спроби не могли бути цілковито успішними через певний примитивізм і догматичність підходів та брак відповідних конкретних досліджень, але зате вони намітили загальні контури майбутньої теоретичної будови. Ця споруда так ніколи і не була здвигнута з тої причини, що більшість істориків цього покоління, як марксистів, так і немарксистів, стали жертвою масових радянських репресій у 1930-х рр.
У теоретичному відношенні пізніша радянська історіографія становила дивну суміш інтернаціонального марксизму з великодержавним російським націоналізмом. Очевидно, що такий підхід особливо шкідливо позначився на інтерпретаціях української історії. Схема Грушевського була оголошена“ ворожою” і“ реакційною”, а вся історія Україна трактувалася як реґіональний варіант російської історії. Головною темою радянської історіографії був показ“ віковічних” прагнень українців з великим російським народом. Всі події і постатті української історії, що не вкладалися у цю схему, підлягало нещадному осудженню або ж повному замовчуванню 9. Що ж до майбутнього українців, то їм відводилася роль“ зблизитися” і“ злитися” з іншими соціалістичними націями( малося на увазі у першу чергу“ злиття” з російською нацією, бо ніхто не твердив про зближення українців з естонцями, грузинами чи узбеками) у єдиному тілі нової історичної спільності –“ радянському народові”.
Радянська історіографія виявилася права щодо можливості русифікації та“ радянизації” значної частини українського населення. Однак вона не могла передбачити, що ті ж самі українці, які на перший погляд виявилися таким піддатливим матеріалом, у 1991 р. своїм рішенням жити політично самостійним життям заб’ ють останній цвях у домовину Радянського Союзу.
Хоча марксизм, за всіма ознаками, став пройденим етапом в розвитку історичної науки, залишається тільки жаліти, що тут, у Україні, він не спричинився до досліджень у галузі економічної історії( як це мало місце у повоєнній польській та угорській історіографіях), ані відіграв тієї ролі, якою він у 1960-80-х рр. відзначився на Заході у виробленні теорії дослідження націотворчих процесів 10.
Більшість істориків радянської школи, що зараз живуть і працюють в Україні, зреклися старої ідеології і перефарбувалися в нові кольори. Колишні історики КПРС стали фахівцями з політичної історії України, завзяті критики Грушевського оголошують себе прихильниками
8 Оглоблин О. Нариси з історії капіталізму на Україні. Т. 1. Харків-Київ, 1931; Слабченко М. Матеріали до
соціально-економічної історії України 19 століття: У 3 т. Одеса, 1925-1929; Яворський М. Нариси з історії революційної боротьби на Україні: У 2 т. Харків, 1927-1928; його ж, Історія України в стислому нарисі. Харків, 1928. 9 Радянська схема української історії найповніше представлена у: Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. Київ,
1977-1979. 10 Те, що марксистська методологія може дати досить плідні результати у вивченні історії України XIX-XX ст.,
продемонстрували на еміґрації галицький історик Роман Роздольський та канадський історик українського походження Іван-Павло Химка.