Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 36

надаючи очевидну перевагу римо-католицькій церкві. До 1777 р. греко-католицькі священики
навіть змушені були відробляти панщину.
Становище греко-католицької церкви докорінно змінилося після австрійської анексії
Галичини. У 1774 р. Марія Тереза оголосила про свій намір “покінчити з усім, що могло дати
привід уніатам вважати себе гіршими від римо-католиків”. Було заборонено вживати термін
“уніат” як образливий. Церква була підпорядкована державі, а священики були прирівняні до
державних службовців. Були прийняті цілеспрямовані заходи щодо підвищення освітнього
рівня греко-католицького духовенства. До цього часу багато священиків ледве вміли читати
церковні книги, а вміння відправляти церковну службу вони переймали у батьків (греко-
католицьким священикам, на відміну від римо-католицьких ксьондзів, було дозволено
одружуватись і священича професія часто передавалася від батька до сина). У 1774 р. при
церкві святої Варвари у Відні було засновано греко-католицьку семінарію для навчання
руського духовенства (“Барбареум”). У 1783 р. її було переведено до Львова. Після скасування
ордену єзуїтів 1773 р. було закрито єзуїтську академію у Львові, натомість 1784 р. було
відкрито Львівський університет. При ньому з 1784 по 1805 р. діяв Руський інститут (“Студіум
рутенум”), де навчалися русини-студенти.
Під впливом політики “просвіченого абсолютизму”, нових європейських течій,
політичних соціальних і культурних змін у Галичині з’являється перше покоління “будителів”.
Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де навколо перемиського
владики-єпископа Івана Снігурського у 1820-30-х роках згуртувалося невелике коло
представників національно свідомої інтеліґенції. Вони приступили до створення початкових
шкіл для місцевого населення. З’являються перші граматики української мови Івана
Могильницького (1822), Йосипа Лозинського (1833), Йосипа Левицького (1834). Водночас
виходять друком перші збірки народної творчості – “Пісні польські і руські люду галицького”
Вацлава Залеського (1833), вихід якої для Галичини мав таке ж значення, як “Малороссийские
песни” Миколи Максимовича для Наддніпрянщини, збірка “Руське весілля” Йосипа Лозинського
(1835).
На початку 30-х років на арену національного життя виступає нове покоління
інтеліґенції, вихованців Львівської семінарії, очолюваної “Руською трійцею” – Маркіяном
Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. На відміну від старшого покоління,
яке було тісно пов’язене з церковними традиціям і старослов’янською церковною мовою,
молоді “будителі” прагнули впровадити в тогочасну літературу народну мову.
Поява “Руської трійці” до певної міри було спричинене утворенням у Галичині мережі
таємних польських організацій, які після поразки повстання 1831 р. готували ґрунт для нового
національного виступу. “Руська трійця” була вхожа у ці конспірації, що, з одного боку,