втрат , які за своїми масштабами можна порівняти хіба що з єврейськими 2 . Якщо взяти сумарну кількість жертв двох світових війн , репресій , колективізації та голодів 1921-1923 р . та 1932- 1933 р ., то виходить , що у 1914-1945 рр . в Україні загинули майже кожний другий мужчина і кожна четверта жінка 3 .
Українці перебували у меншості серед населення найбільших міст й індустріальних центрів України . Їхня національно свідома еліта була дуже малочисельною і переважно культурницького спрямування і не могла успішно виконувати роль національного проводу через брак політичного та господарського досвіду . Якщо додати до того майже абсолютну незацікавленність найбільших світових держав українською справою , то стає зовсім не зрозумілим , як наприкінці ХХ ст . українцям вдалося проголосити свою політичну самостійність й утворити життєздатну та досить стабільну державу ?
Українська традиційна ( дорадянська й еміґраційна ) історіографія давала досить просту відповідь на це питання : українська нація виводиться ще з часів Київської Русі і змогла перетривати всупереч усім незгодам . Внаслідок політичних репресій українська національна ідентичність була придушена , але вона ніколи не зникала . Українці зберігали свою прив ’ язанність до мови , релігії , народних звичаїв , традиційних занять і т . д . Відповідно до цієї логіки , у 1991 р . вони довели свою спроможність до самовиявлення , як тільки політичні обставини дали таку можливість 4 .
Але таке зведення явища модерного українства до “ українськості ”, зрозумілої в одвічних мовно-лінґвістичних термінах , дуже звужує розуміння українського історичного процесу . Так , схема Грушевського , яка доводила відрубність української історії і яка стала каноном для української нерадянської історіографії , зводила українську історію XIX ст . до культурнонаціональних процесів серед українців у складі Російської й Австрійської імперії 5 . Внаслідок такого підходу , писав видатний український історик Олександр Оглоблин ,
“ широка й повноводна ріка історичного процесу переходила у вузький , хоч і сильний і швидкий потік , за межами й осторонь якого залишалося майже ціле суспільне
2 Ebelhardt P . Przemiany narodościowe na Ukrainie XX wieku . Warzawa , 1994 . S . 184 . 3 Krawchenko B . " The Man-Maid Famine of 1932-1933 and Collectivization in Soviet Ukraine ", w : " Famine in Ukraine
1932-1933 ", red . R . Serbyn and B . Krawchenko . Edmonton , 1986 . P . 27-43 . 4 Як зразок такої інтерпретації див .: Жуковський А ., Субтельний О . Нарис історії України . Львів , 1991 . 5 Грушевський М . Звичайна схема “ русскої “ історії й справа раціонального укладу історії Східнього Словянства //
Статьи по славяноведению / Ред . В . И . Ламанский . СПб ., 1904 . С . 298-304 . Схема Грушевського в основному охоплювала раніші періоди : у своїй капітальній “ Історії України-Руси “ він довів виклад подій до 1650 р . Синтетичний виклад української історії пізнішого часу він подав у своїх більш популярній “ Ілюстрованій історії України “. На проблемах історії XIX - на початку XX ст . Грушевський зосередився в останнє десятиліття свого життя ( 1924-1934 ), після повернення на Радянську Україну . Тоді він стверджував , що виробив схему цього періоду , “ принаймні в головних рисах “. У його викладі , це була схема українського національно-визвольного руху , який , поєднавшись з соціалістичними рухами Європи і Росії , привів до утворення Української РСР . Див .: Грушевський М . 1825-1925 // Україна . Науковий двохмісячник українознавства . К ., 1925 . Кн . 6 . С . 3-4 .