Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1)

характер російського народу. Він стверджував, що росіяни, як потомки кочових народів, ближчі до фінів і татарів, аніж до білорусів й українців. Майбутні польсько-українські стосунки, на думку Духінського, мали б будуватися за зразком Гадяцької угоди 1658 р., тобто перетворення Польсько-Литовської Речі Посполитої у федерацію трьох держав – Польщі, Литви й України. Якщо діяльність паризької еміграції зосереджувалася на пошуку підтримки з боку західних держав, то польська революційна група “Молода Польща” у Швейцарії займала більш радикальну позицію. У середині 1830-х рр. вона вислала одного із своїх лідерів, Шимона Конарського, на Правобережну Україну з метою налагодити тісніші зв’язки між патріотичною польською шляхтою і місцевим українським селянством. У 1835-1837 рр. Конарський створив цілу сітку конспіративних організацій у Києві, Бердичеві, Житомирі, Крем’янці та інших містах Правобережжя. Його діяльність була викрита, і в 1839 р. він був розстріляний у Вільні. Відповіддю російської влади було дальше посилення репресій. Щоб послабити позиції польської шляхти, у 1847-1848 рр. київський генерал-губернатор Бібіков провів т.зв. інвентарну реформу. Нові інвентарі правила обмежували панщину до трьох днів; поміщики не мали права самовільно здавати селян у рекрути або засилати на Сибір, втручатися в особисте життя своїх підданих і карати їх без суду. Реформи полегшили становище українського селянства, але польським поміщикам завдяки своїм впливам вдалося у припинити дію цих нововведень. Ніколи утиски над селянами Правобережжя не були такими сильними, як у ті часи. У результаті, між 1845 і 1848 рр. на Правобережній Україні було зафіксовано 55 селянських повстань. Правобережна Україна протягом 1830-1840-х рр. була полем битви між російськими і польськими впливами. Обидві сторони сходилися між собою у запереченні прав українського народу на вільний самостійний розвиток. Але сам факт, що Правобережжя стало тереном взаємного поборювання польських і російських впливів, не дозволив перетворити українське питання у внутрішню проблему Російської імперії. Ця обставина мала винятково важливе значення для дальшого формування українського національного руху. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО: УКРАЇНСЬКА ВІДПОВІДЬ НА НОВУ ІМПЕРСЬКУ ІДЕОЛОГІЮ В українському національному відродженні 1820-х -1830-х рр. не було нічого такого, що представляло б серйозну загрозу для Російської імперії. Українські патріоти – літератори, збирачі фолькльору, укладачі історії та граматики – зберігали лояльність до царя і до Росії, а свою діяльність на ниві національного відродження поєднували зі службою у російських державних установах. Тому не дивно, що після польського повстання 1830-1831 рр. російський

Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 28