російських сепаратистів до масової непокори, а Росія, що глибоко загрузла у чеченських справах, змушена була прийняти таке вирішеня кримського питання. Розв’ язання внтутрішніх політичних конфліктів дозволило Кучмі і його уряду зосередитися на економічних реформах. Українські реформатори добилися помітних успіхів на цьому полі. Строга монетарна політика привела до різкого падіннятемпів інфляції: літом 1996 вона впала до 0,1 %. Це дозволило у вересні 1996 р. впровадити нову валюту – гривню, замість здевальвоаного купона-карбованця. Сильно зменшився розрив у рівні середньої заробітної плати між Україною і Росією. Розпочалася приватизація великих підприємств та сільськогосподарських угідь.
Проголошення курсу реформ та відмова від статусу ядерної держави вивели Україну зі стану міжнародної ізоляції. Восени 1994 – весною 1995 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк підписали ряд умов з українським урядом про фінансову допомогу українським реформам. Сильно змінилася й українська політика США. У списку країн, які одержують державну допомогу США, у 1996 р. Україна зайняла одне з найперших місць, уступаючи лише Ізраїлю й Єгипту. Білий дім дав недвозначно зрозуміти, що зацікавлений в існуванні самостійної української держави як у ґаранті політичної стабільності в Центральній і Східній Європі. Позиція США не знайшла послідовників у Західній Європі, помимо заяви Кучми, що головним завданням України є інтеґрація в загальноєвропейські структури. Хоча Україна була й прийнята весною 1995 р. до Ради Європи, а рік раніше, у лютому 1994 р., першою з колишніх радянських республік прилучилася до програми НАТО“ Партнерство ради миру”, ставлення до неї залишається прохолодним, хоча й більше не настороженим. Європейський Союз чекає від України успішних політичних і економічних реформ як передумови вступу до більшості загальноєвропейських організацій.
На західньому векторі української зовнішньої політики найактивніше розвиваються стосунки з Польщею. Польща була найпершою серед усіх з держав, які у грудні 1991 р. визнали українську самостійність. Зміна президентів у 1993 р. не змінило ставлення до України – навпаки, з приходом до влади Олександра Кваснєвського Польща перебрала на себе роль адвоката українських інтересів у загальноєвропейських структурах, намагаючись бути посередником у загальному зближенні України і Європи. Гострі конфлікти 1992-1998 рр. у Перемишлю навколо греко-католицької катедри та у Львові навколо польських військових поховань засвідчили, що стосунки на польсько-українському пограниччі далекі від ідеальних. Однак на центральній вісі“ Варшава-Київ” явно домінує прагматизм, продиктований ще старим мотто Пілсудського: існування вільної Польщі неможливе без вільної України.
Вихід України з міжнародної ізоляції та пробудження до неї інтересу з боку західних держав став зворотньою медаллю різкого погіршення на Заході образу Росії. Поступовий відхід Москви від політики економічних реформ, чеченська війна, перемог акомуністично-