Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 241
неминучість в Україні громадянської війни між українцями і росіянами, комуністами і
націоналістами, Сходом і Заходом. З такою оцінкою виступило наприкінці 1993 р. ЦРУ. Згідно
інших прогнозів, Україна мала неминуче послідувати за Білорусією, яка після вибору влітку
1994 р. президента Александра Лукашенка пішла на відновлення союзу з Росією.
Перемога Леоніда Кучми на президентських виборах літом 1994 р. посилювала
вірогідність такого сценарію. Його передвиборна програмамістила постулати співробітництва й
економічного союзу з Росією та надання російській мові статусу офіційної. Зі свого боку,
Москва ясно давала зрозуміти, що її вдовільняв би прихід Кучми до влади. Застрашене
передвиборними заявами Кучми, практично все україномовне населення України голосувало за
Кравчука, хто – з щирих переконань, хто – як за “менше зло”. Російськомовні південні і східні
області підтримали Кучму, забезпечивши йому перемогу у другому турі президентських
виборів 10 липня 1994 р. (Кучма одержав 52%, а Кравчук – 45% голосів).
Однак з самим Кучмою після перемоги сталася дивовижна метаморфоза. Свою
інавґураційну промову він виголосив українською мовою, з якою перед тим мав явні труднощі.
Одним із головним пунктів цієї промови стало наголошування у потребі перебороти старий
розкол між Східною і Західною Україною. Але найбільшим сюрпризом була програма
економічної і соціальної політики, яку Кучма виголосив 11 жовтня 1994 р. у Верховній Раді
Україні. У своєму розумінні економічних реформ він пішов значно далі обіцянок навести
порядок адміністративними методами й запропонував стандартну програму радикальних змін.
Пакет запропонованих економічних заходів за своєю радикальністю, згідно оцінки західних
експертів, не поступався ані програмі польского міністра фінансів Лєшека Бальцеровича