секретарем ЦК ЛКСМУ Петром Симоненком. 5 жовтня 1993 р. вона була офіційно зареєстрована, і в короткому часі стала наймасовішою партією. Головним пунктом їхніх політичних програм, окрім традиційних і туманних обіцянок захистити інтереси трудящих, є відновлення“ перерваних” зв’ язків з Росією, тісніша інтеґрація України у склад СНД, а в перспективі – відновлення СРСР.
Правою опозицією стали партії націоналістичного спрямування, що звинувачували київський уряд у надмірній поступливості Росії і оголосили боротьбу“ промосковським” силам. Більш м`ягкі позиції займають два відлами ОУН – бандерівський і мельниківський, які перенесли основні терени своєї діяльності з еміґрації в Україну, включивши в себе частину місцевого українського опозиційого естаблішметну. Довге перебування лідерів двох відламів ОУН на ліберальному Заході викликало еволюцію у їхньому світогляді. Ідеологічна спрямованість їх курсів ближча до центристських партій, з тою однак відміною, що вони різкіше підкреслюють національні пріоритети.“ Ліберальна” позиція нового бандерівського і мельниківського керівництва виявилася неприйнятною длячастини старих членів ОУН, які ніколи не були на Заході. Вони проголосили про створення власної партії – ОУН в Україні. Іншою радикальною націоналістичною партією Українська національна асамблея( колишня УМА). Вона утворила власні воєнізовані загони – Українську національну самооборону( УНСО) – боєвики яких брали участь у військових конфліктах з Молдавією на стороні Придністровської республіки, в Абхазії на боці Грузії та в Чечні на стороні чеченських повстанців. Окрім того, у Львові виникла Українська націонал-соціалістична партія, що складається виключно з молодих людей і яка поєднує радикально-націоналістичні і відверто профашистські лозунги з заявами про потребу приходу до влади молодого покоління.
Через загальну слабкість демократичної опозиції ситуацію у новопосталій державі найкраще було б описати, вживаючи назву відомої книжки Шелеста –“ Україна наша радянська”. Парламентські вибори весною-літом 1994 р. засвідчили інший тривожний факт: поділ між політичними орієнтаціями, національно-самостійницькою і комуністичною, в Україні набув чітко реґіонального і національного виміру. Якщо зрусифікований Схід охоче віддавав свої голоси лівим, то Захід голосував за правих. Користаючи зі своєї невеликої чисельної переваги та роз’ єднаності у стані їхніх суперників, соціалісти і комуністи перебрали керівництво у найважливіших парламентських комісіях іпровели на посаду голови Верховної Ради Олександра Мороза, керівника соціалістичної партії і лідера“ групи 239” у попередньому парламенті.
Вибори до Верховнї Ради у 1994 р. створювали враження, що Схід і Захід України за перші три роки самостійності не тільки не наблизилися один до одного, а, навпаки, все більше дрейфують у різні сторони. Лавиноподібний характер економічної кризи породив прогноз про