збірником, в якому усі українські літератори, як класицисти, так і романтики, писали виключно українською мовою.
Поряд з активними спробами етнографів й літераторів розширити інтелектуальні горизонти українського світу, появляються перші фахові історичні праці. У 1822 р. у Москві побачила світ чотирьохтомна“ История Малой России” Дмитра Бантиш-Камінського, а у 1842- 1842 рр. – п’ ятитомна“ История Малоросии” Миколи Маркевича. Історичні і фольклористичні дослідження заклали тверді підвалини під формування модерної української свідомості, оскільки давали чіткі відповіді на питання про історичні коріння і культурну відмінність української нації. Хоча цей літературно-науковий рух не мав організованої форми, однак збирання культурної спадщини створило вийнятково сприятливе середовище для викристалізування національної самобутності українців – почуття, яке почало поступово вигасати на межі XVIII i XIX століть.
РОСІЙСЬКІ ТА ПОЛЬСЬКІ РЕВОЛЮЦІЙНІ РУХИ В УКРАЇНІ 1820-1830 РР.
Більшість великих національних міфівсформувалисяу XIX ст., у добу романтизму. В українській, російській і польській романтичній літературі вкорінився міф про Україну як про втрачений рай, спокійний і богообраний край,“ где никогда ничего не происходит”. Такий образ напівсонної Малоросії різко контрастував з тим, що справді робилося в українських землях. З часу їхньої інтеґрації у склад Російської імперії й аж до останніх днів її існування Україна постійно було вогнищем великого соціального неспокою і політичних опозиційних рухів. У 1820-1830-х через українські землі пролягали дороги підпільних кур’ єрів й емісарів з Парижу, Петербурґу, Берліну, Відня і Кракова; тут діяли нелеґальні організації, поширювалися віддруковані за їхніми межами революційні брошури й відозви, а також ходила місцева“ захалявна” література на зразок“ Истории русов”.
Перші таємні товариства на українських землях прибрали форму модних у тому часі масонських лож. У 1818 р. такі ложі виникли у Києві(“ З’ єднані слов’ яни”) та у Полтаві(“ Любов у істині”). Серед їхніх членів були відомі українські діячі Іван Котляревський, Василь Капніст, Василь Лукашевич, а також пізніші лідери декабристського руху Павло Пестель, Михайло Орлов і Михайло Бестужев-Рюмін. Хоча ці ложі діяли в Україні, їхня діяльність не мала українського національного характеру. Ложі були клубами, де місцеві ліберали обговорювали політичні питання. Однією з цілей, яку ставили перед собою організатори перших таємних товариств в Україні, було втягнення малоросійського дворянства до опозиційного всеросійського руху. Українські дворяни-масони не формулювали специфічно національних вимог; чи не єдиним винятком був Василь Лукашевич, який виступав за