Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 22

Концепції Гердера та европейських романтиків давали сильний стимул для збирання
етнографічних матеріалів. У 1819 р. князь Микола Цертелєв – зрусифікований грузин, який жив
в Україні і став українським патріотом – видав у Петербурзі першу збірку українських
історичних дум. У 1827 р. з’явилося видання українських пісень, підготовлених Михайлом
Максимовичем. Максимович, як і Цертелєв, добачав в українському фолькльорі “незіпсуту”
патріархальну ідилію Південної Русі, яка перевершувала сувору похмурість Півночі. Його
збірка українських пісень вплинула на Гоголя і Пушкіна. Але ще більший вплив мало це
видання в Україні. Пантелеймон Куліш і Микола Костомаров, два українські будителі, первісно
належали до російської школи, зневажливо дивилися на все українське і думали лише “мовою
Пушкіна”. Обидвоє, один у Новгород-Сіверську, другий – у Харкові, випадково натрапили на
збірку Максимовича і після прочитання її стали за один день українськими патріотами.
Впливи романтизму особливо були відчутні на Слобожанщині. У 1805 р. у Харкові,
столиці Слобідської України, за ініціативою місцевого діяча Василя Каразина, був відкритий
університет. Харківський університет став першим модерним вогнищем українського
наукового і культурного життя. Тут утворився Харківський літературний гурток, який у 1820-
30-х рр. відіграв значну роль у розвитку нової української літератури. Душею цього гуртка був
філолог Ізмаїл Срезневський. У 1831 р. він віддав “Український альманах” – збірку народних
пісень й оригінальних поезій, написаний харківськими поетами, а в 1833-38 рр. – шість випусків
“Запорожской старины”. Він нав’язав контакти з чеськими будителями, які у той час вели
перед у справі слов’янського пробудження. Срезневському належить безперечна заслуга у
впровадженні ідеї слов’янської єдності серед українських інтелектуалів.
Романтичний напрямок в українській літературі аж до 1830-1840 рр. співіснував з
класичним. На відміну від польської і російської літератури, в українській не дійшло до
гострого конфлікту між класиками і романтиками. Але благодатний вплив романтизму
виявився у зруйнуванні тих вузьких жанрових рамок, які накладали на нову українську
літературу традиції класицизму. Згідно розуміння класиків, народна мова надавалися лише для
творів, написаних “низьким” жанром бурлеску і травестії (як “Енеїда” Котляревського). І лише
з приходом романтиків українські пооети і письменники почали пробувати себе у всіх
літературних жанрах. Григорій Квітка-Основ’яненко став засновником української прози. Один
ізпізніших послідовників Котляревського, Петро Гулак-Артемовський, хоча і продовжував
працювати у жанрі травестії, одночасно започаткував поетичні переклади з європейських
літератур. Провідний літератор серед малоросійської колонії у Петербурзі Євген Гребінка
виступав на захист права українських літераторів писати у рідній мові – право, в якому їм
відмовляли російські критики. Виданий ним у 1841 р. альманах “Ластівка” був першим