Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 21

Організуючим ядром держави стала не правляча династія, а нація у новому, модерному
розумінні. Національний характер оголошувався природнім і невід’ємним атрибутом всього
народу, а не окремої верстви. Французька модель нації послужила прикладом для наслідування
для нових національних рухів, що ширилися на початку XIX ст. в усій Європі – німецького,
італійського, польського та ін. Україна безпосередньо зіткнулася з французькими впливами під
час Наполеоновських воєн. Сам Наполеон не вступав на територію України. Наступальні
військові дії тут вів його союзник – австрійська армія Шварценберга. На початку війни 1812 р.
вона завдала поразки російській армії Томашова, яка стояла на Волині. Нове українське
дворянство на загал було охоплене проімперськими партіотичними почуттями. Але в той же час
воно виявляло менше ворожості до Наполеона, аніж російські дворяни. Воно нічого не знало
про плани Наполеона утворити окрему українську державу (“Наполеоніду”), що, однак, не
заважало в неодиноких випадках виражати свою симпатію до французького імператора.
Дворянин Мочуговський на півдні Полтащини радів з успіхів Наполеона і висловлював
бажання, щоб “Бонапарт зруйнував Росію”; у переяславському повіті один із лідерів
автономістів Лукашевич пив за здоров’я Наполеона, а в Пирятинському повіті прилюдно
виголошувано тости “за республіку”.
Окрім впливу французької революції, іншим сильним збудником для кристалізації
культурних та політичних вимог українського руху було поширення романтизму. Романтики
прославляли народ, його пісенну культуру, традиції, як вияв його своєрідного духу. Вони
зруйнували старе погірдливе ставлення до народної культури як дочогось завідомо нижчого,
вульгарного, ствердивши, що саме з народного джерела інтелектуали можуть черпати найкращі
зразки для своєї творчості. Кожна народна культура має свою самостійну вартість і по-своєму
спричиняється до духовного багатства світу. Світ уявлявся їм як велетенська арфа, де кожний
народ становить окрему струну. Зникнення окремого народу порушувало всесвітню гармонію і
було рівнозначно трагедії.
Європейські романтики особливо захоплювалися українською народною культурою.
Україна з її багатою природою, задушевністю народних пісень і героїчним минулим здавалися
їм втраченим раєм, Аркадією. Українські сюжети, у першу чергу пов’язані з козаччиною,
послужили джерелом наснаги для провідних романтиків. Авантюрна доля гетьмана Івана
Мазепи була описана Байроном та іншими відомими європейськими поетами. Міцкевич називав
українців найпоетичнішим і наймузикальнішимз посеред усіх слов’янських народів. Хресний
батько романтизму і модерного націоналізму, німецький філософ Йоган Готфрід Гердер записав
у своєму щоденнику: “Україна стане новою Грецією – в цій країні чудовий клімат, щедра земля,
і її великий музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя”.