брежнівської доби.“ Декларація принципів” УГС, видана літом 1988 р., вимагала не ліквідації СРСР, а перетворення його у конфедерацію незалежних держав, не докорінної зміни радянської системи, а передачі влади з рук КПРС до демократично вибраних рад. УГС виступала за українізацію, за право Української РСР на власну дипломатичну діяльність, за леґалізацію заборонених віросповідань, за впровадження ринкової економіки і громадський контроль над карними органами.
Запропонована УСГ програма була“ програмою-мінімумом”, яка згодом була перейнята більшістю неформальних груп на ранніх стадіях руху за реформи в Україні. Організаційне оформлення перших таких груп тривало майже рік – від весни 1987 до весни 1988 рр. У вересні 1987 р. у Києві утворився Український культурологічний клуб. У жовтні 1987 р. у Львові молодіжне Товариства Лева. У жовтні 1987 р. 14 відомих політичних в’ язнів проголосили створення Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції. Наприкінці 1987 р. у Києві виникла Асоціяція“ Зелений світ”. Весною 1988 р. у Київському університеті зародилася неофіційна стедентська організація“ Громада”( сама назва організації нав’ язувала до традиції громадівського руху другої пол. XIX ст.).
Неформальні організації об’ єднували під своїм дахом широкий спектр різних опозиційних політичних напрямків – від фрондуючої“ номенклатурної” інтеліґенції( членів різноманітних офіційних творчих Спілок) аж до скрайніх націоналістів. Окрім діячів-“ шістидесятників” та дисидентів 1970-1980-х рр. товариства об’ єднували багато молоді віком 20-30 років – тобто цілком нове покоління, яке зробило свідомий вибір на користь української справи, маючи за своїми плечима лише задушливий досвід режиму Щербицького в Україні. Деякі із цих молодих людей були комсомольськими функціонерами. Їхня участь у неформальних товариствах свідчила про появу першої, хоча й невеликої тріщини у системі державно-партійного апарату. Ця тріщина стала ще більш помітною, коли контактів з товариствами стали шукати й поодинокі представники партійної номенклатури середньої ланки, як от перший секретар Подільського райкому партії м. Києва Іван Салій та мер Львова Богдан Котик. Це передвіщувало той масовий перехід партійної номенклатури на національні події, який стався декількома роками пізніше, після заміщення Щербицького з посади першого секретаря ЦК КРПУ. Взагалі, ті чи інші вимоги товариств, якими б радикальними вони не здавалися у 1987-1988 рр., ставали офіційною нормою у 1989-1990. У тому сенсі програма-“ мінімум” українського опозиційного руху була повністю виконана.
Влітку 1988 р. нечислені неформальні товариства й організації в Україні зробили перші спроби перетворити український рух у масову суспільно-політичну силу. у Львові, Києві, Вінниці й Хмельницькому проводилися масові мітинги, що мали— згідно задумам опозиції, яка використовувала як зразок приклад балтійських республік – привести до створення