групою у Донецьку виявилвися не росіяни( 20 %) чи українці( 25 %), а власне“ радянські”( 45 %!) 15
Іронія історії полягала в тому, що для багатьох народів Російської імперії процес національного формування відбувався більше у радянський період, аніж до першої світової війни. Це стосувалося не лише територіальної уніфікації, але й формування національної еліти й середнього класу. З середини 1950-х рр., після смерті Сталіна, радянський політичний режим кооптував в ряди місцевих політичних елітосвічених й амбітних представників корінних національностей. У більшості радянських республік процентна частка представників корінної національності у складі місцевої адміністративної еліти переважала частку корінного населення серед всіх жителів республіки( виняток становили лише Росія, Білорусія, Молдавія та три середньоазіатські республіки). Україна за своїми показниками у табелі радянських республік займала міцну середину, поступаючись Грузії, Литві, Азербайджану, Вірменії й Естонії. Хоча з одного боку централізована держава намагалася затерти національні відмінності, з другого боку в інтересах збереження своєї влади вона мимоволі створювала у республіках атрибути самостійного існування: сформовані політичні еліти, відповідний державний апарат, адміністративний поділ, освічений середній клас і традиції культурного виробництва на власній літературній мові.
В Україні середини 1980-х рр. ці атрибути у часи Щербицького були підірвані придушенням“ автономічного курсу” Шелеста, розправою і дисидентством та насильною русифікацією. Але радянський режим не знищив їх до кінця, він лиш загнав їх під землю. Будьяке полегшення політичного клімату одночасно створювали можливість для їхнього відродження.
ВІД ЧОРНОБИЛЯ ДО САМОСТІЙНОСТІ
Коли у квітні 1985 р. Михайло Горбачов прийшов до влади, він не міг знати, що через шість з половиною років змушений буде покинути її через причину, на яку він найменше звертав уваги— через національне питання. Тяжко сказати, чи це був просто вияв традиційного для марксистів недогляду щодо цього питання, а чи просто прагматичне небажання ворушити раніше часу приспаного привида міжнаціональних конфліктів. Швидше всього, у Горбачова переважав прагматичний підхід.
14 Bilinsky Y. The Concept of the Soviet People and Its Implications for Soviet Nationality Policy // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States. Vol. XIV. No 37-38( 1978-1980). 15 Грицак Я., Маланчук О., Черниш Н. Схід і Захід України: інтеграція чи дезінтеграція? // УНІАН-політика
( огляди, коментарі, прогнози). 1994. № 36( 37). С. 7-9.