свого існування. Він не забезпечував ані рівності, братерства і свободи, ані дешевих, доступних і якісних товарів, задовільного медичного обслуговування, достатньої кількості житла.
Очевидно, що усі ці явища були поширені по всьому Радянському Союзі, а не лише в Україні. Але в українців були свої особливі порахунки з цим режимом. За багатьма показниками участі у стратегічних сферах суспільного життя – рівня урбанізації, частки населення, зайнятому у промисловості, системі вищої освіти та наукових інституціях – українці, як і більшість неросійських народів СРСР, відставали від росіян. Так, ознакою модернізованого суспільства є переважання міського населення над сільським. Україна досягла цього показника у 1966 р., досить пізно, принаймні десять років пізніше, аніж російська республіка. У 1989 р. частка міського населення в Українській РСР( 66,9 %) була навіть трохи вища від загальносоюзного показника( 65,9 %). Але цей показник досягався в основному за рахунок зрусифікованого індустріального Сходу і Півдня України, натомість Західна Україна за часткою міського населеннядосі переступила цього порогу 50 %. Повоєнна статистика засвідчила загрозливу тенденцію, коли частка українців у міському населенні зменшувалася у прямій пропорції до розмірів міста – чим більше місто, тим нижчий у ньому процент українців 9.
Дуже промовистими були зміни у національному складі населення Української РСР. Загальна кількість українців зросла в Україні з 1937 / 39 по 1989 рр. з 27,9 млн. до 37,9 млн. Цей зріст відбувся на фоні сильного падіння чисельності національних меншин – так, дві найбільші неукраїнські групи, євреї і поляки зменшилися від 2,5 млн. кожна до відповідно 0,5 та 0,2 млн. Однак це не привело автоматично до посилення українського характеру населення республіки – частка українців майже не змінилося і залишилися на рівні бл. 72-73 %.
Нішу, витворену національними меншинами, заповнило російське населення в Україні. Його процент зрісз 8,8 % до 22,1 %. Якщо ж розглядати цю тенденцію на протязі тривалого проміжку часу, то трохи менше, ніж за сто років – з 1897 по 1989 рік – кількість росіян в Україні збільшилась майже в п’ ять раз: з 2,5 млн. до 11.4 млн. Найбільша їхня кількість зосередилася на Сході України та в Криму( в останньому кількість росіян з 1959 по 1989 рр. зросла з 858 тис. до 1,62 млн чол. – тобто майже в два рази!). Високі темпи приросту російської меншості в Україні є безпрецендентнеми у порівнянні з демографічними процесами серед національних меншостей у всій Європі 10.
Зростання числа росіян в Україні відбувалося за рахунок двох джерел. Першою була масова іміґрація. Україна одним з головних реґіонів найчисельнішого притоку російського населення з поза меж Російської федерації – за 1959-1970 рр., за прідрахунками радянського демографа С. Брука, сюди іміґрувало бл. 1 млн. чол.( у цьому відношенні Українська РСР
9 Krawchenko B. Social Changes and National Consciousness, passim. 10 Ebelhardt P. Przemiany narodościowe na Ukrainie XX wieku, passim.