України. Особливо це стосувалося західних областей, населення яких добре розуміло польську мову і мало змогу безпосередньо відбирати програми варшавського радіо й телебачення. Випадки солідарності з“ Солідарністю” були зафіксовані навіть у Східній Україні. У Дніпропетровську, рідному місті Брежнєва, на будинку обкому партії, 29 лютого 1981 р. появився транспорант з написом:“ Солідаризуємося зі всіма, хто проти вас” 8.
Ні українському дисидентському, ні робітничому рухові не вдалося змобілізувати під свої прапори значну кількістьнаселення. Насправді, В умовах жорсткого тиску державного апарату ці рухи репрезентували активність нечисельної групи людей, які не могли протиставити режиму нічого, крім своїх ідей та власної мужності. Їм не вдалося повторити досвід польської“ Солідарності”. Але їхня діяльність послужила добрим засівом під ті важливі політичні зміни, які пережила Україна у 1987-1991 рр.
УКРАЇНА 1945- 1985 РР.: ПРОПАЩИЙ ЧАС?
Політична історія України від середини 1970-х до середини 1980-х рр. бідна подіями. Режим Щербицького встановив жорстку монополію над всіма видами громадянсько-політичної активності в Україні. На початку 1980-х рр. Українська гельсінська група, була практично виведена з гри( хоча вона ніколи себе формально не розпускала, як це, наприклад, змушена була зробити у вересні 1981 р. Московська гельсінська група). 22 члени УГГ перебували в ув’ язнені( 6 одержали терміни 15 років, 3 – 12 років), 6 були змушені виемігрувати( на Заході вони створили закордонне представництво УГУ на чолі з Миколою Руденком), ще двоє перебували у“ внутрішньому” засланні, і лише троє були на свободі. Згідно інформації Московської гельсінської групи, українські дисиденти на початку 1980-х рр. становили найчисельнішу групу серед радянських політичних в’ язнів. У таборах Мордовії українці становили 60-70 % усіх політичних в’ язнів. У 1984-1985 рр. від тяжких умов ув’ язнення померли четверо членів УГГ – Василь Стус, Олекса Тихий, Валерій Марченко і Юрій Литвин.
Придушення опозиційного руху проте не ґарантувало політичної стабільності. В опозицію до радянського керівництва стала економіка, занепад якої підточував основи суспільного ладу. На початку 1980-х рр. Україна продовжувала зберігати провідні позиції у загальномоюзному виробництві залізної руди, чавуну, сталі, зерна, в окремих галузях машинобудування. Але серендньорічні темпи приросту основинх показників економічного розвитку України у 1965-1985 рр. явно спадали. Низька заробітна плата, дефіцит товарів у магазинах та довгорічні черги за житлом – все це не додавало популярності політичному режимові. Щобільше, він тратив свою леґітимність – ідеологічне підтвердження доцільності
8 Solidarność – o ruchu robitniczym w Polsce i w Rosji. Warszawa, 1985. Висловоляю подяку Т. А. Ольшанському за те, що він подав джерело цієї інформації.