українські дисиденти вигідно відрізнялися від російських іншим: у політичному відношенні вони були набагато згуртованішими за російський дисидентський рух, який розпадався на декілька непримиренних фракцій: комуністів-реформаторів, лібералів-західників, неослов’ янофілів –“ почвенников”. Більша згуртованість українського руху пояснювалася більшою роллю національного фактора в Україні: будь-який вияв українського патріотизму сприймався московським режимом як загроза статусу кво. Це розширювало потенційне коло підтримки українських дисидентів.
Іншим новим моментом у розвитку антикомуністичної опозиції в Україні сталапоява незалежного робітничого руху. Перші робітничі страйки і маніфестації відбулися ще в часи Хрущова; у 1962 р. страйкували робітники Донецька і Жданова. Наступного року відбулися робітничі виступи в Одесі і Кривому Розі. У 1969 р. страйкували робітники Київської ГЕС та шахтарі Червонограду. На початку 1970-х років хвиля робітничих страйків охопила Київ, а також білоруські і російські міста. Особливо гострого характеру набрав страйк 1972 у Дніпропетровську, де місцеві робітники страйкували проти надмірного напливу росіян до міст і їхнього особливого, привілейованого статусу. У сусідньому Дніпродзержинську, партійній“ батьківщині” Брежнєва, внаслідок втручання міліції дійшло до людських жертв. У тому ж 1972 р. страйкували робітники Кам’ янця-Подлільського. У 1981 р. лише в одному Києві відбулися 6 страйків, а в розташованій поблизу Києва Прип’ яті( міста, де жили будівники і персонал Чорнобильської АЕС) дійшло до заворушень, викликаних недостачею продуктів харчування.
Абсолютна більшість робітничих виступів носили стихійний і розрізнений характер. Їм бракувало політичних вимог і вони розвивалися без зв’ язку з дисидентським рухом в Україні. Але вже з другої половини 1970-х років робляться перші спроби надати робітничому рухові організованого характеру. У 1978 р. донбаський шахтар Володимир Клебанов зорганізував Асоціацію Вільних профспілок трудящих Радянського Союзу – незалежну профспілку, прототип польської“ Солідарності”. Численність її членів становила 200 чол., в т. ч. робітників з Одеси, Донбасу і Криму. Асоціація діяла напівлеґально, тому вона досить швидко була виявлена і знешкоджена КДБ.
У 1978 р. в Україні почало діяти Вільне міжгалузеве об’ єднання трудящих. Як і її попередниця, ця незалежна профспілка теж діяла спочатку напівлеґально, але після репресій початку 1980-х років перейшла на нелеґальні позиції. Кількість її членів в Україні тяжко встановити; відомо лишень, що програмову заяву Вільного об’ єднання підписало 4198 чол. з Росії, України і Білорусії, і що одним із найсильніших її осередків був Донбас.
Хвиля робітничих страйків літом 1980 р. у сусідній Польщі та діяльність“ Солідарності” до моменту введення військового стану у грудні 1981 р. справила певне враження на жителів