Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 202

відступати на територію УРСР або ж пробиватися рейдом через територію Чехо-Словаччини до
Західної Німеччини.
На Західній Україні активні операції продовжувались до кінця 1940-х рр, але територія
їхнього засягу неухильно зменшувалася. 5 березня 1950 р. у сутичці з частинами НКВС загинув
головнокомандуючий УПА Роман Шухевич. Збройне підпілля продовжувала організовану
боротьбу до травня 1954 р., а окремі невеликі частини діяли ще довше, аж до початку 1960-х рр.
Остаточного удару націоналістичному рухові було завдано після вбивства агентом КДБ у
Мюнхені Льва Ребета (1957) і Степана Бандери (1959). “Якщо взяти до уваги час тривання,
географічний засяг та напругу дії, – писав американський дослідник Дж.Армстронг, – дуже
ймовірно, що УПА є найважливішим досьогочасним прикладом насильного опору проти
комуністичного панування” 3 .
Значення повстанського руху важко переоцінити. У будь-якій тоталітарній державі
завжди знаходиться жменька сміливих і жертовних людей, які готові перемогти страх і чинити
опір насильству ради захисту дорогих їм ідеалів та людської гідності. Коли ж, як у випадку з
УПА, кількість таких людей вимірювалася десятками тисяч, їхній спротив мав далекосяжні
політичні наслідки. Не останнє значення мав той факт, що частина повстанців – мешканці
Східної України – на відміну від західних українців, були продуктами радянського режиму.
Тому повстанський рух сіяв зерна спротиву тоталітарній системі в усій Україні. Зі збройної
боротьби народжувався громадянин, який, на відміну від пересічного жителя Радянського
Союзу, був свідомий своїх людських прав, і, що найважливіше, був готовим ці права
відстоювати і захищати.
Правдивість останньої тези засвідчила ще одна сторінка з історії повстанського руху, дія
якої відбулася далеко за межами України: прибуття у сибірські табори полонених-упівців
привело до пробудження почуття людської гідності в інших ув’язнених. Олександр Солженіцин
в “Архіпелазі ГУЛАГ” згадував, що перша хвиля опору у сталінських концтаборах почалася з
прибуттям у ці табори західноукраїнських повстанців.
“Для всього цього руху ,— писав він ,— вони всюди зробили дуже багато, та й
вони зрушили віз. Дубівський етап [етап, з яким приїхали упівці – Г.Я.] привіз до нас
бацилу бунту. Молоді, сильні хлопці, взяті просто з партизанської стежки, вони ...
роздивилися, жахнулися цією сплячкою рабства – і потягнулися до ножа” 4 .
2
Історія акції “Вісла” найповніше представлена у кн.: Akcia "Wisła". Dokumenty opracował E. Misiło. Warszawa,
1993.
3
Armstrong J. Ukrainian Nationalism. Englewood, 1990.