Полонені українські повстанці разом з литовськими, латвійськими й естонськими партизанами зупинили терор карних злочинців проти політв’ язнів. У 1946-55 рр. у таборах Сибіру та Середньої Азії прокотилася хвиля масових бунтів, якими, разом з ув’ язненими радянськими офіцерами, керували офіцери і воїни УПА.
1953-1972: ВІДРОДЖЕННЯ КОНТРОЛЬОВАНОГО АВТОНОМІЗМУ
Смерть Сталіна( 5 березня 1953 р.) поклала початок гострій боротьбі за владу серед центрального московського керівництва. Національне питання, у формі питання про взаємовідносини між Москвою і республіками, зайняло одне із центральних місць у цій боротьбі. На червневому( 1953 р.) пленумі ЦК КПУ з поста першого секретаря зняли росіянина Леоніда Мельнікова. На його місце був обраний українець Олексій Кириченко. Офіційною причиною звільнення Мельнікова послужило звинувачення у русифікації вищої школи і дискримінації місцевих кадрів на Західній Україні.
Перемога Хрущова у боротьбі за владу у Москві привела до підвищення питомої ваги українських лідерів як у керівництві Української РСР, так і всього СРСР. Своєму вивищенню Хрущов у великій мірі завдячував підтримці українських партійних керівників, з якими його пов’ язували старі зв’ язки ще з часів його секретарювання в ЦК КП( б) У у 1938-1949 рр. Віддякою за цю підтримку стало їхнє сходження вверх по щаблях партійно-державної драбини. Як Кириченко, так і його наступник на посаді першого секретаря ЦК КПУ у 1957-1963 рр. Підгорний були переведені на відповідальні посади у ЦК КПРС. У склад всесоюзного уряду ввійшло близько десяти колишніх міністрів Української РСР. Серед 11 нових маршалів Радянського Союзу у 1955 р. половина були військові українського походження.
Якщо напередодні війни росіяни становили 65 % зайнятих у центральних державних і партійних установах Української РСР, то у середині 1950-х ситуація змінилася навідворот: частка українців була рівна 68 % Всі ці зміни вказували на існування певної тенденції у структурі влади в Українській РСР – тенденції до формування нової української політичної еліти. Нові лідери відрізнялися від попередників у першу чергу своїм походженням. Більшість народилася у сільській місцевості, у Центральній або Північно-Східній Україні, а зробила кар’ єру на посадах, пов’ язаних зі сільським господарством. Їхній партійний досвід роботи у більшій мірі пов’ язувався з“ українським фактором”, аніж досвід їхніх попередників, висуванців із зрусифікованого Донбасу.“ Українізація” найвищих ешелонів влади відображала ті зміни, які сталися у житті Української РСР після другої світової війни, у першу чергу – консолідацію української нації. З іншого боку, вона була результатом нової постави Москви
4 Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ, 1918-1956. Опыт художественного исследования. V-VI-VII. Москва, 1991. С. 160-161.