Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 19
національного відродження на Лівобережжі. Діяльність лідерів автономістського руху –
Романа Марковича, Тимофія Калинського, Михайла Милорадовича, Василя Полетика (син
Григорія), Адріяна Чепа, Василя Чарниша, Федіра Туманського – була наснажена почуттям
локального патріотизму. “Як приємно працювати для слави і добра батьківщини! Наші власні
почуття, свідомість, що ми не байдужі до інтересів батьківщини, служать нам нагородою”, –
писав Василь Полетика у листі до свого приятеля Адріяна Чепи.
Українських патріотів єднала прив’язаність до минулого і критичне відношення до
сучасного. Вони намагалися зберегти місцеву правову систему, базовану на Литовському
статуті, та відновити козацьку армію. Особливі надії вони покладали на сина Катерини II Павла
I, відомого зі своєї опозиції до матері. І дійсно, під час свого короткого правління Павло I
відновив деякі прерогативи Гетьманщини. Його наступник Олександр I, хоч і не відзначався
прихильністю до України, все ж таки зберіг її особливі правові норми. Що ж до питання про
відновлення козацької армії, то позиція російського уряду була тут дуже прагматичною: він
ладен був відновлювати козацьке військо лише у випадку військової загрози для Російської
імперії, як у випадку Наполеонівських воєн 1812 р., польського повстання 1830-31 рр. чи
Кримської війни 1853-1855 рр. Як тільки загроза зникла, російські чиновники відкладали це
питання “під сукно”, боячись, як би ця поступка не розпалила апетити українських
автономістів.
Політичні настрої автономістів найкраще відображені у трактаті “История Русов” –
першій більшій пам’ятці модерної української політичної думки. Дата створення та автор її
залишаються невідомими. Вона була віднайдена в одному з родинних архівів 1828 р., у 1830-
1840-х роках поширювалася у рукописних копіях, а в 1846 р. була опублікована у Москві
українським істориком Осипом Бодянським. Її головною ідеєю було відновлення автономних
прав України на момент її входження у склад Російської держави (1654).
“История Русов” закликала до виправлення історичних кривд, заподіяних Росією
українському народові, але ні на мить не ставила під сумнів право російського імператора
управляти Україною. У цьому відображалася своєрідність світогляду автономістів: захищаючи
історичні права України і прагнучи